Європа відкуповується від війни мінімальною допомогою Україні

Криза довкола Ірану загострила напруженість у світі. росія вже просуває історії про захист росіян в Естонії. А Китай, своєю чергою, теж може діяти проактивно. Якщо росія втягується ще й у конфлікт навколо Естонії, то Китай отримує ідеальний хаос для дій у Тайванській протоці. Європа зайнята, росія зайнята, Штати зайняті Іраном. Для Пекіна це може виглядати як ідеальне вікно можливостей.

У цій ситуації для нас головне питання — що робити Україні. І відповідь тут не в тому, щоб чекати, що хтось прийде і все вирішить. Не прийде. Чи будемо ми допомагати союзникам? Будемо. Чи буде за це вдячність? Ні, не буде. Буде торг. Буде жорсткий, беземоційний, цинічний продаж рішень, ресурсів і підтримки.

Європа теж поводиться саме так. Вона може злитися, може ображатися, може вимагати від нас правильного стилю поведінки, але при цьому сама торгується жорстко. Вони дають гроші і пояснюють, що це велика жертва. Але якщо подивитися чесно, то 90 мільярдів для Європи — це не ті гроші, які мали б виглядати як надзусилля. Польща за рік отримує колосальні дотації. Угорщина теж. І коли йдеться про безпеку самої Європи, ціна питання для них зовсім не космічна.

Фактично вони дуже дешево відкуповуються від великої війни у себе вдома. Бо сьогодні їхні хлопці й дівчата працюють офіціантами або на Volkswagen і Mercedes, а завтра могли б стати піхотою. І на цьому тлі Україна могла б вести жорсткішу гру. Не просити мінімум, а називати вищу ціну.

Бо зараз складається враження, що ми іноді самі занижуємо чек. Кажемо: нам мінімум 90. Нам кажуть: добре, ось 90. І ще виставляють це як особливу послугу. А треба було б інакше — завищувати стартову ціну, грати жорсткіше, домовлятися з позиції того, що ми справді критично важливі.

Звідси і ще один висновок для нас: певний час доведеться опиратися передусім на себе. На власний технологічний прорив. І цей прорив уже почався. І тут є реальна основа для сили. росія теж вкладається в інновації, і ми це бачимо. Але Україна має шанс піти далі. Уже зараз українські компанії виходять на великі біржі, зростають дуже швидко, заходять у miltech як у велику перспективну галузь. І це не одна історія. Таких компаній може бути десятки. Тобто в нас є шанс зробити не просто окремі успішні продукти, а цілий сектор, яким потім буде хвалитися країна, як Ізраїль хвалився своїм технологічним проривом.

У цьому сенсі Україна може претендувати на роль нової Силіконової долини Європи, а якщо ширше — Силіконової долини НАТО. І це вже не просто красивий образ, а потенційний бренд. У час великої кризи ми можемо спиратися на силу, інновацію і дешевий продукт.

Саме це і можна перетворювати на силу. Але, знову ж таки, не грати в пів сили, не виходити одразу з мінімальним запитом, не вести себе так, ніби нам незручно просити більше. Тут теж треба грати по-іншому. Якщо не дали 200, то хоча б сходитися на 150, а не одразу погоджуватися на мінімум.