Як Україні стати на ноги або основні пріоритети відновлення

Цілеспрямовані терористичні атаки проти  портової та зернової інфраструктури України лише посилять згуртованість світу в протидії агресії. Адже росія вчергове демонструє, що вона не просто воює з Україною, а ставить під загрозу глобальну продовольчу безпеку.

Глобальний тероризм

Ще два роки тому ключовим фактором, який впливав на розвиток світової економіки була пандемія COVID-19. Та 24 лютого 2022 року змінило все.  Широкомасштабну війну росії проти України називають  найбільшим військовим конфліктом в Європі після закінчення Другої світової війни. І як ми всі побачили, що більшість країн, особливо ЄС, виявилися просто не готові до такого. Агресія підірвала, якщо і не знищила зовсім, систему міжнародних відносин, що склалася після закінчення «холодної війни». І світ вступив в еру глобальної невизначеності.

Тож не дивно, що чи не всі сценарії, які розглядають ключові світові гравці, так чи інакше впираються в російсько-український конфлікт. Від варіантів завершення війни залежить дуже багато, починаючи від цін на енергоресурси, розміру банківських відсоткових ставок, дефіциту продовольства і закінчуючи кліматичними змінами. Тому питання післявоєнного відновлення України вже стоїть у світовому порядку денному. По-перше, це ідеологічне і ціннісне питання престижу демократичного світу, а по-друге, це продовольча безпека, адже в цьому плані Україна невід’ємний гравець.

Ми вже говорили, що країн готових інвестувати у відновлення України вистачає, але домашнє завдання ми мусимо виконати самі. Починати потрібно з визначення пріоритетів.

Енергетика – пріоритет номер один

До широкомасштабного вторгнення, розвинені країни робили ставку на розвиток  відновлюваних джерел енергії. Це важливо для боротьби зі змінами клімату, які все більше і більше дають про себе знати, тож уже всі розуміють, що треба скоротити викиди вуглекислого газу в атмосферу. Російська агресія змусила відсунути на другий план питання екології. Адже головним стала безпека.

Однак це не відміняє того, що ставку у енергетичній відбудові треба робити саме на відновлювальні джерела. По-перше, ми уже стали частиною європейського енергетичного ринку. Нагадаю, Євросоюз планує до 2030 року збільшити частку відновлюваних джерел енергії з 40% до 45%. Для Європи важливо як зменшити вплив зміни клімату, так і знизити свою залежність від викопного палива, яке росія, як всі побачили, використала як зброю. Сьогодні вітрова, сонячна, атомна, воднева, біо- та гідроенергетика стає не просто запорукою енергетичної безпеки а й навіть незалежності держав. До того ж собівартість такої енергії  нижча за газ та вугілля.

Ми активно розвивали цей напрямок до вторгнення. Статистика каже, що у 2019 році Україна входила до ТОП-10 країн світу за темпами розвитку відновлюваної енергетики, а у 2020 році – до ТОП-5 європейських країн за темпами розвитку сонячної енергетики. І зараз важливо вести ефективну політику у цій галузі. Треба затвердити стратегію, яка визначить напрями розвитку енергетики, та розробити план на найближчі 5-10 років. Важливо, щоб його виконувала, як держава, так і учасники ринку. Потрібно сприяти розвитку енергетичних ініціатив на місцях і  дати зелене світло іноземним інвестиціям.

Нарощення військово-промислового потенціалу

Уже очевидно, що після Перемоги Україна володітиме найбільшою і найдосвідченішою армію в Європі. Армією озброєною за стандартами НАТО, здатну стримувати «другу армію світу» з ядерною кнопкою.

І навіть, якщо Україна не стане членом НАТО у найближчому майбутньому, а такого сценарію не варто виключати, вона все одно буде одним з ключових гравців, який впливатиме на європейську та глобальну безпеку. Я надіюсь, буде створено нову архітектуру міжнародних відносин, в якій Україна відіграватиме важливу роль.

Разом з тим, 140-мільйонна росія, в досяжній перспективі, нікуди не подінеться – як у географічному, так і військово-політичному плані. Перехід до демократичного управління там малоймовірний. Тож її сусідам, в першу чергу  нам, доведеться постійно посилювати та вдосконалювати свої оборонні можливості. Ми муситимемо утримувати численну професійну армію, розвивати систему територіальної оборони. А ще важливо модернізувати військово-промисловий комплекс. Він до речі, може стати додатковим драйвером розвитку, адже в майбутньому ми зможемо продавати частину продукції.

Нам слід розробляти і виготовляти ракети малої, середньої та великої дальності. А в тому, що ми здатні виготовити ефективну зброю я не сумніваюся. Згадайте, що саме український Нептун відправив на дно Чорного моря не просто абстрактний «російський воєнний корабель», а флагман їхнього флоту – «Москву».

Також ми можемо і маємо розвивати  українську програму танкобудування, розробляти самохідні артилерійські установки  та реактивні системи залпового вогню.

Нам потрібно будувати заводи із виробництва боєприпасів, виготовляти вітчизняні БПЛА  – як розвідувальні так і ударні, зокрема і морські. Про це військові говорять усі роки з початку війни з росією, та все ж мені, як представнику молодого покоління, видається ще більш важливим розвивати технології.

Треба вкладати кошти в розвиток технологічних стартапів у сфері military-tech. Зокрема, мова може йти про технології штучного інтелекту, кіберзахисту, засобів ідентифікації, створення віртуального куполу. Ми всі знаємо, що наших програмістів високо цінують в усьому світі, треба зробити так, щоб вони працювали на оборону рідної держави.

Розбудова військово-промислового комплексу важлива не тільки для оборони, а й для розвитку економіки та зменшення безробіття.

Новий підхід до аграрної сфери

Росія не змогла знищити енергосистему України, хоч всю осінь і зиму робила ставку саме на це, обстрілюючи нас сотнями ракет за раз. Зараз вони вирішили воювати із зерном. Так, це приносить нам збитки, але вони не здатні ні знищити усю нашу інфраструктуру, ні змінити того, що ми залишимось глобальним гравцем на продовольчому ринку.

Перебої з поставками зерна, які виникають через дії російських терористів, посилюють  світову продовольчу кризу, яка гостро стояла і до війни. І ця проблема нікуди не дінеться. За статистикою ООН, мінімум 12% населення планети регулярно недоїдає. Вчені кажуть, що в результаті це впливає на імунітет та здатність протистояти епідеміям.  ООН взагалі прогнозує масштабний голод через війни, кліматичні зміни, посуху, повені та пандемії.

У цій ситуації  Україна, яка володіє десятою частиною всіх світових запасів чорнозему (а ми ж розраховуємо на повернення усіх територій в кордонах 1991 року) гратиме важливу роль.  Криза, яку спричинила війна, продемонструвала, наскільки ненадійними є міжнародні ланцюжки поставок. Багато з них просто розсипались, причому відразу. Тому в найближчій перспективі можна очікувати  скорочення кількості ланок у мультинаціональних ланцюжках поставок. Виробництва харчів намагатимуться переносити ближче до ринків. Обираючи між прибутковістю і стабільністю, більшість розвинених країн робитимуть ставку на надійність. Уряди будуть втручатись в ринкові відносини,  щоб перестраховуватися від можливих майбутніх криз.

Україна має унікальні логістичні та виробничі можливості, тому агропромисловий комплекс просто приречений стати драйвером економіки. Але ми маємо не просто вирощувати зерно, потрібні інвестиції в інновації в сільському господарстві. Слід змінювати технології на найбільш передові, налагоджувати нові логістичні можливості. Важливо розвивати фермерство  та завершити інтеграцію на європейський аграрний ринок.

Замість висновку

Складність повоєнного відновлення України, а водночас і перспектива, полягає в тому, що ми маємо не просто відбудувати знищене, нам потрібно паралельно глибоко модернізувати економічну та політичну системи відповідно до правил та вимог ЄС. А це означає, що розраховувати на успіх ми зможемо у разі ефективного завершення  судової та антикорупційної реформ і грамотного стратегічного планування, це власне чи не найважливіше з нашого домашнього завдання.