Країна Фенікс або як Україні повстати з попелу: підсумки лондонської конференції

У Лондоні представили план відновлення України. Ця конференція для нас надзвичайно важлива. Я жодним чином не можу погодитись з експертами та політиками, які кажуть, що говорити про відбудову поки триває війна зарано. Ні. Коли уламки ракети падають на проїжджу частину дороги, ми ж не чекаємо, коли закінчиться війна, щоб відновити полотно. Коли в будинках вибуховою хвилею виносить вікна, ми ж не закриваємо їх ковдрами, бо раптом знову прилетить, а ставимо нове скло.

Відновлення України може (і повинно) тривати навіть під час війни – передусім на деокупованих територіях. Однак дуже важливо планувати не просто відбудову, а саме побудову нового – кращого, ефективнішого.

Від генераторів до наметів

На відміну від попередніх зустрічей в  Лугано та Берліні ця конференція виглядала значно реалістичнішою. Адже, коли вперше Україна попросила на відбудову 800 млрд доларів  це виглядало дещо космічно. Зараз же ми побачили, що запит на фінансування ключових потреб країни на найближчі роки фактично задоволено.

Партнери оголосили про нові пакети допомоги, які передбачають найважливіші зараз речі, починаючи від наметів, їжі та генераторів для тих, чиє житло зруйнувала вода, до обладнання для енергооб’єктів, які страждають від обстрілів.  Я не буду їх усіх перераховувати, це все є у відкритому доступі. Але зазначу, що мене надихнула промова президентки  Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, яка порівняла Україну з Феніксом. В її словах відчувалось, що українці вчергове дивують світ, спочатку своєю стійкістю та незламністю, а зараз тим, як посеред жаху війни ми здатні відновлювати нормальне життя. Партнери це бачать і готові допомагати вже не просто в поточних питаннях, але і в більш глобальних.

Приватні інвестиції – запорука швидкого розвитку

Амбітні заяви міністерки економічного розвитку Юлії Свириденко, яка очікує, що через десятиліття ВВП України перетне позначку в 1 трильйон доларів (з нинішніх 120-130 млрд доларів) хоч і звучать красиво та давайте спустимось на землю. Щоб отримати такий ріст, кожен рік приріст ВВП повинен становити близько 20%. Поки за прогнозами ми матимемо всього 0.5% у цьому році – і це за позитивного розвитку подій, а у найближчі роки – до 3%.

Я не хочу бути песимістом і говорити, що це не реально. Звісно  реально. Але для цього нам потрібний шалений притік приватних інвестицій, повернення в Україну біженців або ж залучення великої кількості трудових мігрантів. А поки передумов для цього, особисто я, не бачу.

Приватні інвестори наразі з обережністю спостерігають за подіями в Україні. Інтерес до нашої країни є. Але, щоб інвестори прийшли, ми маємо забезпечити верховенство права в державі і звести до мінімуму корупційні ризики. А ще нам вкрай потрібні програми розвитку регіонів, і тут центральна влада має працювати спільно з місцевим самоврядуванням, якщо ж продовжувати ігнорувати, а ще гірше, заходити в конфронтацію з обраними мерами та депутатами, то віз далеко не заїде.

Стратегія соціального відновлення

Для України пріоритетами під час конференції було – залучення коштів у проєкти швидкого відновлення: енергетики, критичної і соціальної інфраструктури, в тому числі відновлення житла. Це зрозуміло і цілком правильно.

Також цікаво було побачити  стратегію соціального відновлення країни. Я раніше багато говорив про те, що ми маємо створити умови, щоб українці захотіли повернутися і жити в своїй країні. В Лондоні почув про це з уст міністерки соціальної політики Оксани Жолнович. Вона анонсувала подальшу цифровізацію соціальної сфери, роботу над проєктами підготовки прийомних родин, реабілітації та включення в соціальне життя осіб з інвалідністю, програми підтримки ментального здоров’я українців та планування батьківства.

Щоправда я не почув про те, завдяки яким інструментам це буде реалізовано. Надіюсь вони будуть представлені пізніше. Але, що дещо напружує те, що в середині України  відсутнє будь-яке обговорення зазначених ініціатив – не залучені профільні організації громадянського суспільства, не проводяться круглі столи або конференції. Наголошу, що це суперечить діючому законодавству. Сподіваюся цей прокол  виправлять. Адже  приклад нещодавно прийнятої без обговорення Енергетичної стратегії України до 2050 року, яка після публікації викликала шалену критику з боку експертного співтовариства та громадського сектору, ніяк не сприяє консолідації суспільства. Тож повторювати ці помилки у контексті соціальної політики, яка ще більш актуальна, ніж енергетична – буде неправильно.