В Україні виникла криза комунікації між органами влади

Питання внутрішньої єдності зараз для нас не менш важливе, ніж питання зовнішньої підтримки. Але із внутрішньою єдністю у нас зараз є проблеми.

На початку повномасштабного вторгнення, у перші майже три місяці 2022 року, була, як на мене, ідеальна ситуація для того, щоб цю політичну єдність не просто задекларувати, а збудувати. Тоді шанс був. І тоді парламент був суб’єктним. Усі політичні розбірки, партійні й фракційні відмінності відійшли не просто на другий план, а значно далі. Бо всі відчули реальну загрозу збереженню держави.

Але щойно російські війська відійшли з Київщини і ця загроза перестала бути такою видимою, політика повернулася. І після цього почали вибудовуватися зовсім інші тенденції. В Офісі президента почали формувати систему, в якій Верховна Рада сприймається як підрозділ із легалізації рішень, а Кабінет Міністрів — як підрозділ із впровадження, тобто імплементації цих рішень. Але в парламентсько-президентській республіці така модель працювати не може і не буде.

Особливо ця криза взаємодії між президентом, Офісом і парламентом загострилася влітку минулого року. Саме тоді й у самій монобільшості почалися відцентрові процеси. Депутатам, очевидно, почало набридати, що парламент має просто безапеляційно ухвалювати все, що йому спускають. Діалогу, як на мене, не вистачало тоді і не вистачає зараз.

Якщо подивитися на ситуацію сьогодні, то де-юре до коаліції входять 228 народних депутатів. Тобто формально ця структура існує. Але де-факто з кожним пленарним тижнем кількість голосів зменшується.

Зараз уже просто комунікація президента із «Слугою Народу» не допоможе. Потрібен широкий діалог з усіма представленими у парламенті фракціями, групами, можливо, за винятком відвертої п’ятої колони, яка, на жаль, у парламенті ще присутня. І такий самий діалог потрібен із Кабінетом Міністрів.

Цей діалог має бути відвертим і консенсусним. Бо шанс на серйозне перевантаження системи був ще минулого року. Тоді можна було перезавантажити Кабмін, переформатувати внутрішню структуру парламентської більшості. Але цей шанс було втрачено, тому що Банкова пішла шляхом косметичних перестановок навіть на тлі всіх скандалів. І зараз ця можливість уже має значно менше шансів, ніж торік.

При цьому важливо розуміти і ще одну річ на користь парламенту. Коли законодавча ініціатива справді несе користь для держави, для обороноздатності, для підтримки бізнесу чи для зовнішніх відносин, вона без проблем набирає 280, а то й понад 300 голосів. Тому що такі рішення компромісні, не лобістські, не однобічні. А це означає, що потенціал у парламенту є.