В передчутті наступу

Не є секретом, що український інформаційний простір великою (вирішальною?) мірою залишається залежним від російського. Заборона російських пропагандистських телеканалів нічого не змінила у цьому – глядач подався у телеграм і ютуб, продовжуючи споживати продукт, як «хороших» так і «нехороших» росіян.

Наразі «на болотах за поребриком» на всі голоси криком кричать про весняний контрнаступ ЗСУ. На другому році війни тон коментарів росіян змінився. Тепер вони говорять про Україну з острахом, навіть не виключають своєї поразки та подальшого розпаду Російської Федерації. Мало не суголосно з ними виступають окремі західні ЗМІ та експерти. Мовляв: переможний наступ неминучий.

Відповідно є помітними подібні настрої в українському інформпросторі. Це серед тих, хто далеко від фронту і проблем пов’язаних з війною. Можна зрозуміти щире жадання перемоги, втому від війни, страх, зрештою. Проте, дуже важливо саме зараз дивитися на війну максимально тверезо.

Наступ очевидно буде. Він буде важким, пов’язаним з серйозними втратами, загрозами, зокрема відновленням ракетних ударів по наших тилах – об’єктах інфраструктури та виробництва, житловій забудові. До цього слід бути готовими, зокрема психологічно, готувати свої домогосподарства, нагадати дітям та іншим вразливим категоріям правила поведінки під час повітряних тривог, зробити необхідні запаси.

І не припиняти допомогу фронту всім чим можемо. Волонтери говорять про зменшення обсягів допомоги від громадян. Причина не лише в об’єктивній вичерпаності ресурсів у громадян, а і в ірраціональному, наразі, передчутті близької перемоги.

Росія перейшла до війни на виснаження. І свої плани нам слід будувати, виходячи з цього очевидного факту. Так, є певна вірогідність, що російські бойові підрозділи «посипляться» від перших потужних ударів ЗСУ, але, якщо хочемо перемогти, то сподівання на такий розвиток подій жодним чином не має бути визначальним для наших дій.