Смертельний удар по путінській імперії

Увертюра «Вагнера» під назвою «Заколот» стала фінальним акордом балади про великого Путіна та могутню путінську Росію, яка лунала «от Москвы до самых до окраин» без зупинки цілих 23 роки.

На самому початку хочу заспокоїти тих, хто із розчаруванням сприйняв той факт, що Пригожин на чолі своїх бойовиків із ЧВК «Вагнер» не дійшов до Москви і там не вступив в масштабний бій із бійцями Росармії, Рогвардії, тощо. Звичайно після його безперешкодної карколомно-феєричної мандрівки від позицій в Україні до місцевості в 300 кілометрах від Москви у багатьох були очікування того, що неподалік від російської столиці, де біля річки Ока «вагнерівців» готувалися зустріти підрозділи Міноборони РФ, «все, нарешті, розпочнеться по-справжньому». Однак керманич «музикантів» (як вони самі себе називають) розвернувся і пішов назад із своїм військом до тилових таборів.

Але головне Пригожин своїм рейдом таки зробив: частину процесів по руйнуванню режиму Путіна він запустив, а ще частину – значно прискорив.

Ось деякі з цих головних процесів.

* Путінська пропаганда два десятка років у режимі 24/7 нав’язувала  росіянам повністю відірвану від реалій картину світу. У якій міцна супердержава Росія нестримно летить до світлого майбутнього на чолі із сильним рішучим лідером Путіним, за якого мільйони підданих готові віддати життя (все як століттями учили: життя за царя). Й велика Росія Путіна успішно протистоїть всьому західному світу і в цьому протистоянні тільки встигає святкувати перемоги одну за одною.

Ця віртуальна конструкція почала руйнуватися під впливом численних невдач і поразок російської армії в Україні. А вояж бойовиків «Вагнера» по російських просторах показав її повну відірваність від життя. Так, багатотисячні загони вірних опричників царя Владіміра із Росгвардії та ФСБ жодного разу не спробували зупинити відносно невеликий загін Пригожина, якій Путіним був офіційно оголошений заколотником і державним зрадником. А мешканці Ростова радісно вітали «вагнерівців» і «братались» із ними.

* Далі – «залізний господар Росії» тільки один раз виступив із п’ятихвилинним виступом, у якому грозив заколотникам страшними наслідками. А далі – …. Ні-чо-го. Поки Путіна ніде і ніхто не бачив, замість нього вгамувати заколотників висловлювали бажання зовнішні держави. М’яко кажучи, другорядні на світовій арені. Такі, як Північна Корея. А у підсумку ситуацію з Пригожиним «розрулив» білоруський бацька Лукашенко. Причому не на принципах покарання, а як звичайний «договірняк»: в обмін на припинення походу бойовиків «Вагнера» на Москву карну справу проти Пригожина закривають, йому самому дають можливість здійснити трансфер в Білорусь. Ще один штрих до портрету сильного лідера Путіна: злочин Пригожина особисто російським президентом чітко названий, а анонсовано Путіним же невідворотне суворе покарання за нього – скасовується.

* Наступне: після того, що витворив Пригожин, інші впливові бажаючі перезаснувати Росію без Путна у різних «баштах Кремля» будуть діяти набагато сміливіше та рішуче. І прояви активізації їхніх дій ми неодмінно побачимо вже найближчим часом. Інакше й бути не може: історія із заколотом Пригожина переконливо довела, наскільки путінський режим є жорстким (і у силу цього нездатним швидко та гнучко реагувати на великі загрози), настільки ж він є й крихким.

* Ще один дуже важливий висновок: ця історія відкрила сезон «чорних лебедів» у сучасній російській політиці. Поки система Путіна й була (до вторгнення в Україну), а потім лише здавалась цілісним та ефективно працюючим механізмом, ніякий заколот Пригожина із блискавичним безперешкодним просуванням його загону до Москви не міг реалізуватися що називається за визначенням.

Ці часи залишилися у минулому – світ побачив, що Росія «пішла у рознос». Тріщини з’явились і на фасаді конструкції путінського режиму, і – що ще більш важливо – почались деформації і «втома металу» всередині самої конструкції. Тобто, і росіянам, і світові треба готуватися до того, що «чорні лебеді» стануть звичними мешканцями московського ареалу.

* Україні та її західним  партнерам потрібно більш ґрунтовно і предметно готуватися до відповідей на складні питання, які ці «чорні лебеді» із собою принесуть.

Якою буде Росія після Путіна?

Як реагувати у випадку приходу до влади в Москві постатей на кшталт того же Пригожина?

Як зробити так, щоб можлива дезінтеграція РФ відбулась максимально контрольовано та безпечно?

Як убезпечитися від розповзання зброї масового ураження із РФ?

………………………………….

Отже, якщо хтось вважає, що із розворотом військ Пригожина від Москви все закінчено і ситуація повернулась на круги своя – той помиляється. Із цим розворотом все тільки розпочалося. Як мудро сказав держсекретар одного «до біса мудрого» президента, ситуація зі спробою заколоту в Росії все ще розвивається.

«Маємо Пригожина, який публічно ставить під сумнів саму передумову російської агресії проти України – уявлення про те, що Україна чи НАТО якимось чином становлять загрозу для Росії. Є людина, яка публічно й дуже відкрито кидає виклик владі Путіна. 16 місяців тому, на початку повномасштабного вторгнення в Україну, Путін стояв на порозі Києва в Україні, прагнучи захопити місто за лічені дні й стерти країну з лиця землі. Нині ж йому довелося захищати Москву, столицю Росії, від власного найманця. Не хочу спекулювати, та не думаю, що ми бачили фінальний епізод», констатував державний секретар США Ентоні Блінкен.