Паливом війни мають бути гроші, а не військові

Минулої неділі медійний простір України збурив матеріал Wall Street Journal, в якому йдеться про те, що за часів підготовки контрнаступу наші західні партнери знали,  що українські війська не мають ні необхідної підготовки, ні достатнього арсеналу озброєнь – від снарядів до бойових літаків – потрібних для того, щоб вибити російські сили з укріплених позицій. Однак вони сподівалися, що відвага і рішучість українців все ж таки дозволять їм узяти гору. Але цього не сталося. Також видання зазначає, що перед президентом США Джо Байденом, який іде на вибори 2024 року, стоїть складне завдання: збалансувати допомогу Києву з вимогами своєї виборчої кампанії.

Можна скільки завгодно обурюватися позицією партнерів, проте варто вже починати дивитись правді в очі:

• допоки Україна не почне виробництво зброї самостійно та у кооперації з тими країнами, які чітко розуміють усі ризики та загрози тривалої війни з росією (насамперед це Польща, Чехія та країни Балтії) – розраховувати на швидку перемогу за допомогою «донорської зброї» та «відваги і рішучості» не варто.

Часи відваги та рішучості, як головного чинника перемоги, завершились ще в античності разом із подвигом гвардії спартанського царя Леоніда (відомий історичний приклад-міф про 300 спартанців, але й там воїни Спарти гинуть, щоб Греція мала змогу перемогти згодом).

Впродовж подальшої історії перемоги залежали не тільки і не стільки від персональних якостей вояків (хоча це теж було потрібно), скільки від загальної економічної та промислової готовності країни до неї й майстерності політиків, дипломатів та військових стратегів. Ще батько славетного Олександра Македонського Пилип II Македонський був відомий своїм крилатим висловом: «Віслюк, навантажений золотом, візьме будь-яку фортецю». Згодом, вже у Середньовіччі, це оформилось у крилату фразу, яку приписують Наполеонові Бонопарту:   «Для війни потрібні три речі: гроші, гроші та ще раз гроші!». Проте їй приблизно на триста років більше, бо як повідомляє італійський автор Людовіко Гвіччардіні у своєму творі «Годинник дозвілля» (1565), так відповів маршал Джан-Джакопо Тривульціо (1448-1518) на запитання французького короля Людовіка XII, що потрібно для завоювання Міланського герцогства.

ВІдтоді нічого не змінилось!!! Гроші як були тоді, так і зараз потрібні для перемоги. І не лише самі гроші, а те, що можна зробити з їхньою допомогою. Бо з часів античності та Середньовіччя, коли для озброєння можна було використати майже будь-що і відносно спокійно переробити на зброю сільськогосподарський інвентар, сьогодні це не допоможе! Змінилися не лише часи, але й технології. Це в часи Коліївщини можна було з коси зробити щось середнє між списом та гізармою та протистояти з цим витвором мистецтва піхоті та кінноті противника. Чи, наприклад, улюблені Брюсом Лі нунчаки – які є похідним від селянського ціпа для обмолоту рису. Або навіть і зараз наявні серед спецзасобів поліції в різних країнах палиці тонфа, що мали за батьків руків’я від млину. Проте спроби повоювати з цими артефактами проти ворога, озброєного штурмовими гвинтівками, будуть марними. Так само як і спроби використати лише самі гвинтівки проти танків, наприклад.

Безумовно, навіть у використанні вогнепальної зброї є межа досконалості, за якою принципово нового і на порядок ефективнішого зробити щось малореально. Тому й досі залишаються на озброєнні армій різних країн зразки зброї, розроблені десятки років тому. Проте це, переважно, легка стрілецька зброя. А ось щодо військової техніки, то там все набагато складніше. Але у цій царині не йде заміна «всього старого» на «все нове», тому що перш ніж щось замінити, зазвичай, проводиться аналітична робота щодо обґрунтування доцільності подібного. І в цій роботі вартість переозброєння та оцінка ефективності нових видів техніки грає першу скрипку.

Розвиток технологій й далі змінює хід воєн. З’являються та використовуються не просто нові, а зовсім інші, ніж були, види озброєнь. Наприклад, поява бойових військових дронів та використання цивільних дронів для виконання військових завдань дозволило суттєво скоротити людськи втрати в одних видах операцій (наприклад, у розвідці) та водночас збільшити обсяги знищення (відносно безпечного для операторів дронів) ворожої техніки та живої сили противника. І незабаром той, хто зможе забезпечити власну армію більшою кількістю різних дронів (тому що боротьба з ними теж йде і новітні розробки з’являються) – буде отримувати перевагу. Це виробництво також потребує грошей та… підготовки спеціалістів! Донорство та волонтерство – не допоможуть цьому протидіяти. Лише державні замовлення та постійне й безперебійне бюджетне фінансування.

Всюди, де це можливо, паливом для війни мають стати гроші, а не наші військові! Саме це повинно стати пріоритетом у оборонній доктрині та практиці ведення війни.