Існує варіант швидкого завершення війни

Я не виключаю сценарію, за якого війна завершиться раніше, ніж багато хто ще недавно прогнозував. Не в найближчі місяці, не завтра, але до осені може щось намалюватися. І цей сценарій виглядає так: війна закінчується там, де сторони фактично стоятимуть на той момент. Без якихось кардинальних змін на фронті.

У росії сьогодні немає потенціалу зробити те, що вона декларує. Усі ці заяви про те, що вони за два місяці захоплять Донецьку область, виглядають так само, як давні хамські фантазії Мединського про те, що спочатку йдеться про чотири області, а потім піде розмова вже про шість. На останніх контактах мова йшла вже не про чотири області, а фактично про залишки Донбасу. І це теж показує, що в них є розуміння: все не так просто і не так легко, як вони намагаються це подати. У самого путіна під питанням мобілізація: проводити чи не проводити.

Тому цілком можливий варіант, за якого ми отримаємо лінію розмежування, формальне завершення війни і гарантії від Сполучених Штатів приблизно такого рівня, як Будапештський меморандум. Тобто на папері все виглядатиме красиво, але в реальності це буде лише передишка для двох сторін. А далі росія або почне нову війну, або не почне.

Є ризик, що росіяни не просто так постійно згадують про домовленості між Трампом і путіним в Анкориджі. Там могли реально один одному багато чого наобіцяти. Потім Трамп злякався реакції медіа і почав відходити назад. І росіяни тепер б’ють його по обличчю саме цим: ми ж домовилися.

На цьому тлі в інформаційний простір запускається теза, що Україна втратить всього 1% території. Мовляв, не 20, не 21, а всього 1 — віддайте, і все. І це просувають не лише російські пропагандисти, а й ті, хто намагається подавати себе як раціональні або навіть опозиційні голоси. Але тут узагалі не йдеться лише про цифру на мапі. Бо 1% — це не арифметика, це питання виживання країни, питання людей, питання нової фази війни, яка просто буде відкладена в часі.

І якщо путін справді готовий пристати на такий варіант, то нам треба розуміти просту річ: це не завершення. Це передишка. А далі все впиратиметься в те, як ми використаємо ці два чи два з половиною роки.

І от тут у мене найбільші сумніви. Бо весь цей хаос довкола Ірану ми мали б використати для того, щоб навести лад усередині. Щоб передомовитися. Щоб виглядати більш монолітно. А коли в нас лебідь, рак і щука — Кабмін, уряд, президент, Верховна Рада, — то очевидно, що ми входимо в наступний етап із величезною внутрішньою проблемою. Коли треба буде швидко приймати рішення, цієї єдності може просто не виявитися.