Цугцванг для бункерного

13 травня у брянській області росії майже одночасно впали три російські військові вертольоти Мі-8 та винищувачі Су-34 і Су-35. Всі екіпажі загинули. У російських пабліках це назвали «чорним днем авіації» та відразу почали істерику, вимагаючи покарати Україну. Але найсмішніше у цій історії те, що на наступний день речник командування Повітряних сил Збройних сил України Юрій Ігнат в ефірі загальнонаціонального телемарафону заявив, що збиті літаки та гелікоптери «нарвалися на якісь неприємності», адже «хотіли бомбити наших мирних людей, наші мирні регіони», проте щось пішло не так і в результаті їх збило… своє ж ПВО. Інших офіційних коментарів не було. І не буде. Ну впали собі ворожі літаки і впали, нас, по великому рахунку, передусім цікавить кінцевий результат. А ось версій в мережі – хоч греблю гати. І всі по факту приємні для нас і неприємні для росіян.

«Бомбить Воронеж»

Ця, на перший погляд, достатньо банальна (як для російського бардаку) історія насправді може мати далекоглядні наслідки. Причому не стільки військово-технічного, скільки політичного характеру. Оскільки у цій феєричній та приємній для нас ситуації важливими є, по-перше, місце, по-друге, дата і, по-третє, загальний контекст, напряму зав’язаний на російських наративах.

Отже, місце. А це у нас територія російської федерації. Не тимчасово окупована частина України, а, власне, територія росії у «міжнародно визнаних кордонах». Яка повинна охоронятися та оборонятися усіма можливими силами та засобами. У тому числі й тими (ядерна зброя), про які регулярно згадує колишній зіц-президент медвєдєв у перервах між запоями. Однак по факту виходить, що ці сили та засоби несуть більшу загрозу для росіян, ніж ЗСУ. То що тепер, «бомбить Воронеж»? Звісно, такий варіант нас би влаштував, але росіяни до нього не готові. У них ще бєлгород є. Або курськ. 

Далі – дата інциденту. Нагадаю, що в цей день президент України перебував з офіційним візитом в Італії та багато говорив про підготовку до нашого наступу, варварські обстріли росіянами цивільної інфраструктури та… сучасні літаки для ЗСУ. І тут, раптом, такий літакопад на росії. Цікаве та дуже показове співпадіння. Можна навіть сказати – демонстративне. У російських пабліках на нього звернули увагу та просто захлинулися від жовчі. Бо такі ситуації (навіть якщо це звичайне співпадіння) – промовиста демонстрація сили та впевненості. У президента України турне Європою, ситуація в країні під повним контролем, а на росії «чорний день авіації». Тобто, виявилося, що воювати можна не лише на українській території.

На додачу Зеленський під час прес-конференції ще й висміяв путіна, назвавши його принцесою (при всій повазі до справжніх принцес). Вийшов такий собі інформаційний «coup de grâce» (удар милосердя).

Цугцванг

Нарешті, третій момент. Про контекст та наративи. Після того, що відбулося на брянщині, путін опинився у ситуації цугцвангу, адже тепер будь-який його наступний хід призведе до погіршення становища. Не росії в цілому, а його власного.

Визнання того факту, що літаки збила Україна, означає актуалізацію горезвісних «червоних ліній». Яких вже давно ніхто не боїться. Війна на території росії? Порушено кордони? І що? Що далі? Знов медвєдєв почне погрожувати ядерною зброєю? Це примітивно та смішно. І, головне, нікого не лякає. А от залишки іміджу путіна добиває. Причому, серед своїх же.

Визнати, що літаки і гелікоптери збило своє ж ПВО означає розписатися у власній профнепридатності як верховного головнокомандувача. Наочно продемонструвати той простий факт, що ніякої «другої армії у світі» не те що вже не існує, її ніколи просто не існувало. А гроші на її розбудову систематично розкрадалися тими, кого путін привів у владу.

Як наслідок, щоб не зробив путін, буде тільки гірше. Його все більше зневажає частина тих, кому він дав все. Інша частина – публічно критикує. Надалі градус та масштаб цієї критики буде тільки зростати. Причому на всіх рівнях. Адже його політика – просто плисти за течією – вже не влаштовує значну частину нинішньої російської економічної, політичної та військової «еліти». Їй більше підгодить жахливий кінець, ніж жах без кінця. Тим більше, що вони сподіваються уникнути цього кінця. Але для цього їм треба зробити одну дуже важливу річ – здати або прибрати путіна. І події на брянщині прискорять ці роздуми, за якими, рано чи пізно, підуть конкретні дії.