Чому росіяни ніколи не миритимуться з існуванням України

Російське суспільство у цілковитій більшості хронічно підтримує усі агресивні дії своєї влади на пострадянському просторі. Також підтримує спецоперації у країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Однак менше цікавиться ними, бо не відчуває таких «фантомних болів», як щодо територій колишнього СРСР. Їхня втрата сприймається росіянами як національна катастрофа. Сама ідеологія «російського світу» – рашизму ґрунтується перед усім на повторному поневоленні народів та загарбанні їхніх територій.

До минулого року у рашистів жевріли сподівання відновити імперію. Проте ці надії обламав український народ. Опір, що його здійснює Україна, виявився шоком, як для росії, так і для світу. Російські нацисти сподівалися на швидку переможну війну, яка б повернула їхній країні статус наддержави, з усіма економічними і політичними перевагами, якими користуються такі держави. Мова і про добробут широких обивательських верств, які в такому разі і надалі закриватимуть очі на розкоші можновладців та олігархів. Натомість і суспільство, і влада спіймали облизня – замість розкошів і добробуту мають санкції, збитки і злидні для «нижчих каст». Саме цього у історичній перспективі росіяни не вибачать Україні, бо зневага світу і злидні з ними надовго.

Росія, втративши статус наддержави, опинилася на узбіччі світової економіки, а через це – технологічного прогресу, освіти і науки, охорони здоров’я, освоєнні космосу, збереженні інфраструктури, культури, спорту. Немає жодної сфери побутування людства, де б росіяни не опинилися відкинутими на десятиліття. Вони ще намагаються зберігати позиції в експорті сировини, але і у цій царині також втрачають позиції. Ця обставина також є результатом опору України і відповідно – причиною ненависті росіян до нас.

Злочини проти людства скоєні рашистами в Україні з 2014 року є настільки безпрецедентними, що не можуть бути вибачені ніколи. Усвідомлюючи це, вони вони скаженіють у своїй люті, примножуючи і примножуючи зло і свій страх та ненависть до нас.

Після перемоги між Україною та територіями колишньої росії має бути встановлено найщільніший санітарний кордон. Контакти між українським і постросійським соціумами мають бути максимально обмеженими і зумовленими лише обставинами крайньої необхідності.