2 роки Незламності або як нас змінила війна
731-ший день лютого або 2 роки з моменту, коли зупинився час. Досі важко повірити, що ми змогли вистояти під шаленим тиском окупантів, які значно переважають нас у техніці, боєприпасах і людях. Досі не вдається усвідомити, що війна триває так довго. Однак, чим більше проходить часу від повномасштабного вторгнення, тим більше починаєш аналізувати не поодинокі пазли, а всю картину цілісно цих десяти років війни.
За регулярними тривогами, стресом і метушнею легко не помітити як ми змінилися. І змінили нас не тільки ці два роки. Ми змінювались усі 10 років, які триває війна. Сьогодні я хочу поговорити про те, як трансформувалася наша економіка та наша свідомість, а також про те, що реально рухає нашими ворогами.
Ціль росії незміна
Коли кремлівський дід каже, що росію вимусили почати війну, це звучить просто абсурдно. Навіть теза про те, що росіяни прийшли на нашу землю, щоб захистити російськомовне населення від «бандерівців, які влаштували держпереворот на Майдані» не витримує критики. Адже, по суті, окупація почалась, коли Янукович ще був офіційно при владі. «Зелені чоловічки» стали розповзатися Кримом з 20 лютого. А Верховна Рада усунула Януковича з поста Президента тільки 22 числа. Сьогодні абсолютно зрозуміло, що вторгнення не було відповіддю на щось там, воно планувалося заздалегідь і задовго до Майдану.
В 2014-15 роках пропагандистській машині вдалось замилити очі західним країнам, мовляв в Україні внутрішній конфлікт, а рф тільки надає допомогу одній зі сторін. І навіть сьогодні, багато наших партнерів ще мають ілюзії, що росії потрібен тільки Крим, або ж Крим і Донбас, ну нехай ще сухопутний коридор до Криму. Росія свідомо запускає ці тези, щоб спробувати приховати справжню мету і виграти трохи часу на передишку переговорами.
Адже вона вперто продовжує добиватися свого. Як би ми не глузували з абсурдних заяв, що «ціль СВО от-от буде досягнута», чи з того як озвучена ціль видозмінюється – насправді мета не змінилась. Не змінилася з того моменту як нога першого «зеленого чоловіка» ступила на кримську землю – це повний контроль над Україною і ліквідація нашої Незалежності – будь-якими шляхами.
Долар по 8 і «мильна бульбашка»
Для багатьох українців середнього віку фраза «долар по вісім» звучить десь так само ностальгічно як «ковбаса за рубль двадцять» для старшого покоління. Та якщо розібратись уся «стабільність Януковича» була не більше ніж мильна бульбашка. Щоб утримувати курс регіонали просто розтранжирювали золотовалютні резерви. Це підтверджено цифрами. Станом на початок березня 2014 року українська казна мала лише 15,46 млрд дол. Для порівняння зараз, в умовах війни та тотального дефіциту, бюджет золотовалютних резервів складають 38,52 млрд дол. Бульбашка лопнула б все одно, незалежно від того був би Майдан чи ні, або ж Янукович продав би країну рф, як це зробив Лукашенко.
Криза в українській економіці почала відчуватися уже за кілька місяців до Революції Гідності. І можливо багато, хто це уже й забув, але почалася вона саме з російської підніжки. Пригадуєте як рф штучно стала блокувати ввезення нашої продукції на їх ринок? А він тоді був основним.
Лікування залежності
Цьогорічна зима стала першою в історії України, яку ми пройшли на газу видобутому в Україні. Зрозуміло, що якби економіка працювала на тих потужностях, які були до війни, власного блакитного палива нам би не вистачило. Та ми розробили достатньо механізмів купівлі газу на європейських хабах, які можна використати в разі потреби. Але шлях до цього був непростий.
Пригадую, як уже під час бойових дій на Донбасі, говорящі голови з екранів телевізора, підкреслюю, українського телевізора, зомбували тим, що нам ніколи не вижити без російського газу. Вони безсоромно переконували, що навіть не варто пробувати оскаржувати кабальний договір у суді. Бо бачте-но, судді лише накладуть на нас додаткові санкції за те, що ми не вибираємо законтрактованих обсягів газу. І єдине наше спасіння – іти і кланятись царю. Як усім відомо, суд Україна виграла.
Схожа історія і з ринками збуту. Так, фермерам і переробникам далися дуже не легко перші роки війни. Адже наші овочі, фрукти, молочка та багато інших товарів йшли саме на російський ринок. Це був основний ринок збуту нашої продукції. В Європі тоді продавались лише поодинокі українські товари, адже більшість, банально, не могла б пройти сертифікації.
За ці 10 років наші підприємці змогли модернізувати технології виробництва, щоб наша продукція могла продаватись навіть на найвибагливіших ринках. Так, ситуація на польсько-українському кордоні сьогодні погана. Але я переконаний, що відкинувши емоції і політичні амбіції, за бажанням, знайти вирішення цієї проблеми можна. Адже, окрім того, що українська продукція складає конкуренцію для європейських фермерів, претензій до неї немає жодних.
Втрати і нові можливості
Війна завдала Україні колосальних збитків. Знищена інфраструктура, зруйнована чи окупована промисловість, люди, які виїхали за кордон і багато хто ніколи не повернеться. Якщо конвертувати це все у цифри, а потім у гроші, то сума буде космічна. З урахуванням упущеної вигоди, тобто всього того, що ми могли б заробити, якби наші заводи працювали, обраховуватиметься навіть не мільярдами. Одна лише маріупольська Азовсталь чи Авдіївський Коксохім чого були варті.
Та це вже втрачено. І не можна на цьому зациклюватись. Ми маємо рухатись далі. Можливо нам здається, що реформи в Україні проходять надзвичайно повільно, та якщо подивитись на нашу країну в 10-річному розрізі, то їх ефект все ж помітно.
Візьміть хоча б той аспект, що банківська система не обвалилась після повномасштабного вторгнення. ВВП впав значно нижче прогнозованого рівня, а торік уже навіть почав зростати. Звичайно, без допомоги партнерів все це було б неможливо, та все ж, економіка демонструє стійкість і змогу швидко адаптуватися до нових умов.
Оборонна промисловість розвивається, може і не так швидко, як хотілось би, та все ж результат є. Крейсер «Москва» відправила до крабів саме українська ракета. А все нові й нові кораблі приєднуються до підводної вечірки завдяки українським морським дронам. Наша армія стає однією з найкращих у світі. За даними рейтингу Global Fire Power, вона посідає 18 сходинку серед 145 країн. До слова, армія Ізраїлю, яка сприймається чи не як бренд, на 17 місці, тобто лише на сходинку нині вище за нас.
До того ж ЗСУ на сьогодні – єдина армія світу, яка 10 років успішно протистоїть державі, що в рази переважає у техніці та живій силі. Жодна країна не стикалася з такою загрозою з часів Другої світової війни.
Сухий залишок
Стрес і біль, який ми переживаємо щодня, не дозволяє помічати успіхи. Нам болить смерті наших захисників, болить загибель цивільних у своїх же домівках, болять горе розбитих родин.
Та якщо подивитись на факти без емоцій, то за час війни ми запровадили угоду про Асоціацію з ЄС, і вона працює. Ми маємо безвіз і починаємо переговорний процес про вступ до ЄС. Те, що Україна стане повноправним членом європейської спільноти з усіма її можливостями – лише питання часу.
Важливо і те, що нам вдалось подолати комплекси. Ті руйнуючі комплекси меншовартості, які століттями вбивали у суспільну свідомість спочатку російський імперіалізм, а пізніше потужна радянська тоталітарна машина.
Українці стали символом мужності та незламності. Це принесло нам реальне міжнародне визнання. Нас перестали сприймати як державу сателіт-рф чи буферну зону між росією і заходом. Україна отримала реальну суб’єктність і змогла об’єднати навколо себе потужну коаліцію демократичних країн.
Так, ми не знаємо, коли закінчиться війна і коли нам вдасться повернути усі тимчасово окуповані території, повернути людей. Ми ніколи не зможемо повернути тих, хто втратив життя на цій війні, повернути здоров’я людям, які зазнали поранень. Ми не знаємо скільки болю нам доведеться ще пережити. Але ми точно знаємо, хто ми і що у нас є майбутнє.
Залишити відповідь
Для коментування запису потрібно авторизуватися
Коментарів немає