Відсутність страху: плюс чи мінус?

З певною регулярністю у ЗМІ та соціальних мережах з’являються персони, що позиціонують себе позбавленими страху, як такого. І вельми цим пишаються та хизуються, позиціонуючи даний факт(!) як перевагу та доказ їхньої винятковості. Періодично, «безстрашшя» подається як суттєвий «плюс», особливо під час війни. Проте… а чи так воно насправді?

Ось щодо винятковості, то сперечатись не буду, бо випадки відсутності в людині почуття страху дійсно малопоширені. А ось щодо переваги… тож невеличкий лікнеп.

Страх – один з ключових давніх інстинктів, що дозволяє людині уникнути небезпеки. Це природній механізм захисту у вигляді набору реакцій на загрозливу чи потенційно загрозливу ситуацію. Це інстинкт вирішувати, який із видів реакції застосовувати тут і зараз.

Подібних реакцій різні дослідники-фізіологи виділяють дві чи три. Якщо дві, то цей «бий або біжи», тобто агресія або втеча, якщо три, то до додається ще ступор або завмирання. Психологи до цих реакцій додають ще одну, яка іноді може спрацьовувати і її появі ми зобов’язані розвитку другої сигнальної системи – це крик. Криком людина попереджає інших про небезпеку чи намагається «зустрічно» налякати того, хто лякає її.

Також, є два типи людей, які в яких дійсно відсутній страх.

Перші, це хворі на дуже рідкісну спадкову хворобу Урбаха-Віті, виявлену та ретельно описану лише в 1929 році лікарями Еріхом Урбахом і Камілло Віті.  Вже у другій половині 20 століття було встановлено, що патологія Урбаха-Віті є рецесивним генетичним захворюванням. Хворі на неї не мають жодних проблем з пам’яттю або розумовим розвитком. Їм доступний весь спектр звичайних емоцій, крім тривожних. Але… вони не здатні й реагувати на небезпеку, передбачати небезпеку, оцінювати небезпеку та адекватно діяти під час небезпеки. Бо стан спокою і відсутність гормональної реакції на подразники – не є оптимальним чи адекватним видом реакції на стрес. Природа (або Творець) не дарма вигадували кортизол з адреналіном! А в таких хворих немає фізіологічних реакцій на стрес, викликаний можливими загрозами. Окрім того, хворі з патологію Урбаха-Віте не здатні ідентифікувати переляк у інших людей, насамперед тому, що вони не сприймають та не розуміють з міміки та жестикуляції, що людина відчуває тривогу.

Ще раз наголошую: такі хворі не здатні боятися. Фізіологічно та розумово. Але, водночас, вони не здатні й оцінювати ризики для життя, вчасно на них реагувати чи адекватно поводитись під час загрози чи небезпеки. Саме тому їм категорично заборонено займатися будь-якою діяльністю, що потребує швидкої реакції на раптову зміну в навколишньому середовищі, бо вони будуть небезпечні і для себе і для оточуючих. Уявіть собі, що така безстрашна людина, зможе наробити в армії, де не побачив/не відчув/погано оцінив рівень загрози і… 

Другі, це навіжені. Вони також можуть не відчувати страх. З різних причин і, зазвичай, невідомо в яких умовах. Історія війн знає багато прикладів так званих «трігерних безстрашних» (що реагують на заздалегідь обраний/існуючий подразник), найвідомішими представниками яких були берсерки. Найчастіше берсерків визначають як касту воїнів, одержимих священним бойовим екстазом, насланим на них богом – Одіном. Культивація особливого психофізичного стану, що надавав можливість не відчувати страху, ігнорувати біль та певний час, виснажуючи організм, діяти з надвисокою силою та швидкістю – була достатньо тривалим процесом й потребувала певної середньовічної «хіміотерапії». Проте, такі воїни завжди були самі по собі окремим військовим підрозділом й не билися у лавах чи інших формаціях, тому що… в стані бойового трансу були небезпечними для всіх оточуючих із власними побратимами включно.

Відповідно, і перша категорія безстрашних, і друга – через відсутність страху є загрозою для себе та оточуючих за умов настання стресових ситуацій чи ввімкнення тригерів, що активували берсерківську лють.

Нічого спільного із подоланням страху, приборканням його та використанням сили волі задля пригнічення природних інстинктів та фізіологічної реакції на стрес – відсутність страху немає. Це зовсім різні операційні категорії.

Для того, щоб страх не впливав на ваші свідомі рішення, саме свідомі рішення, а не на здатність реагувати на небезпеку, використовують різні методі за засоби (у військовій психології тощо), але це тема зовсім іншого матеріалу та професійної підготовки, яку нереально опанувати самостійно та онлайн. Так само як і методики виведення люди із стресу, насамперед тоді, коли зовнішня ситуація залишається загрозливою. Це не швидко й не елементарно, а досить складно важко і потребує тривалого навчання та практики.

Але… дива інколи трапляються і комусь може допомогти і вигадана письменником Френком Хербертом для його циклу романів «Дюна» літанія проти страху: «Я не повинен боятися. Страх – вбивця розуму. Страх – це маленька смерть, що тягне за собою повне знищення. Я зустрінуся віч-на-віч зі своїм страхом. Я дозволю йому пройти повз мене і крізь мене. І, коли він піде, я зверну свій внутрішній погляд на його шлях. Там, де був страх, що не буде нічого. Залишуся лише я».

Вміння/навичка контролювати себе і відсутність страху – це різні речи. Можливо, розуміння цього і використання ваших природних здібностей та отриманих знань – допоможуть врятувати життя. Ваше чи інших. Бо боятися можна не лише за себе.