Умили руки: чому чиновники радять українцям самостійно відкладати гроші на старість?

Спочатку ти працюєш на державу, а потім  держава не турбується про тебе. Нинішні 30-40 річні українці ризикують у старості лишитися без пенсій або ж вони будуть настільки маленькими, що прожити за них буде не можливо. Раніше це прогнозували експерти, а зараз прямо заявляють державні посадовці. Чому в Україні провалили реформу, яка б дозволила людям забезпечити собі гідну старість та як уникнути бідності літніх людей давайте спробуємо розібратися в матеріалі.

Кожен сам за себе

Працювати поки вистачить сил і самостійно відкладати гроші на старість.  Нещодавно у Мінсоцполітики порадили українцям готуватися  до такого сценарію. Ця цинічна заява може і справедливо викликає обурення у людей. Адже логічно виникає запитання – навіщо працювати офіційно, сплачувати податки, якщо держава навіть не обіцяє забезпечити тебе у старості? Проте, на жаль, саме такою очевидно і буде реальність.

За словами чиновників, держава не те щоб повністю умила руки від проблеми – пенсії  таки платитимуть, але уже зараз зрозуміло, що в межах солідарної системи вони будуть мізерні. Мінсоцполітики перекладає вину на складну  демографічну ситуацію. Хоча у мене особисто є багато питань і до економічної політики, і до законодавства, і навіть до роботи суддів, і багато чого іншого, що в комплексі робить нашу пенсійну систему нежиттєздатною.

Якщо упустити питання чому так сталося і просто прийняти заяви чиновників як прогноз, то все одно виникає два питання. Відкладати гроші як? Довго працювати де?

Зрозуміло, що і у першому, і у другому випадку держава повинна виступати не лише ініціатором  змін, але й гарантом.

Вічне не «на часі»

Щоб люди могли відкладати на старість, для цього треба створити основу.  Ще  з минулого року у Верховній Раді намагаються прийняти закон щодо формування накопичувальної системи. Однак як і в попередні кілька десятків років  рішення відклали. Тепер уже на період «після війни».

Що збиралися парламентарі закласти в накопичувальну пенсійну систему?  Планувалось, що відрахування із заробітної плати надходитимуть не до загального Пенсійного фонду, а на індивідуальні рахунки кожного громадянина у Державному накопичувальному пенсійному фонді. Його мав створити Кабмін. На нову модель повинні були перейти усі українці молодше 55 років, для інших система виплат залишалася б без змін. Планувалося два джерела фінансування реформи у перші три роки  – прямі відрахування з бюджету та відсоток від ЄСВ. Але все це так і лишилося на словах.

Прийняття закону відклали пославшись на позицію міжнародних партнерів.  Дійсно, у Світового банку було і є багато запитань до імплементації реформи. По-перше, банкірів непокоїло хто управлятиме цими накопиченнями і як їх захищатимуть. Грубо кажучи їм було незрозуміло  як регулюватиметься процес і як діятиме новий державний фонд. По-друге, партнерів турбує спроможність України самостійно профінансувати реформу. Вони бояться що вона може поглибити проблеми з держбюджетом. Але мені здається, якби у влади була політічна воля запровадити нову систему то знайти аргументи, щоб переконати наших друзів на Заході в необхідності таких змін, можна було б. Але є нюанс. Пенсійна реформа – це завжди втрата рейтингу влади, якщо це не просто підвищення пенсій без будь-яких умов. Влада і так стрімко втрачає довіру,  тому шансів на прийняття цієї реформи у найближчий час я уже не бачу.

Глухий кут або що робити зараз?

Не можна провалити реформу і просто сказати – відкладайте гроші як хочете.  Уряд має забезпечити декілька речей, щоб це в принципі можна було робити.  По-перше, надати гарантії для недержавних пенсійних фондів, які уже існують і дозволяють накопичувати громадянам гроші на старість. Люди повині бути впевненими у тому, що їхні кошти захищені.

По-друге, щоб відкладати треба мати з чого відкладати.  Якщо зарплатні людини не вистачає на елементарне прожиття, то що вона може відкласти? Уряд має сприяти реальному зростанню заробітної плати в країні. А це означає максимально лояльні умови для розвитку бізнесу, щоб зарплати виходили з тіні і  поступово вирівнювались. Лише при достатньому рівні заробітної плати людина зможе відкладати частину коштів на старість.

Країна активного довголіття

Ще у 2002 році Всесвітня асамблея з питань старіння населення ухвалила Мадридський міжнародний план дій. Він покликаний стимулювати національні уряди працювати над  гарантуванням людям похилого віку гідної старості, вільної від злиднів і невігластва, активної і включеної в громадське життя. Асамблея закликала уряди знайти необхідні ресурси і створити фонди допомоги людям похилого віку.

Мета –  перетворити старіння із загрози розвитку суспільства на його рушійну силу і перейти від «старіючого суспільства» до «суспільства для людей усіх вікових груп».

Зараз Мінсоцполітики спільно з міжнародними та громадськими  організаціями почали роботу над  Стратегією активного довголіття в Україні. Це документ має лягти в основу державної політики з питань підтримки людей старшого віку.

Однак, щоб ця стратегія могла реалізувалась, по перше треба, щоб документ мав хорошу адвокацію на всіх рівнях. І, по-друге, громади мають бути максимально залученими до цього процесу. Також цьогоріч  Мінсоцполітики запустили  психосоціальну послугу з формування життєстійкості. Це комплекс заходів направлених на відновлення фізичного та ментального здоров’я.  До  ініціативи долучилися близько 200 громад. Гарна ідея, але подібних проектів потрібно якомога більше в різних сферах.

На сьогодні в Україні проживає майже 9 мільйонів осіб похилого віку. Тобто кожен п’ятий мешканець міста та кожен третій мешканець села. Третина з них мають інвалідність і, на жаль, кількість таких пенсіонерів зростає.

У розвинутих країнах вже давно фіксується тенденція до збільшення тривалості життя. На це впливає підвищення рівня життя, якість медицини і грамотний догляд за людьми похилого віку. У нас же навпаки. Середня тривалість життя за останні кілька років значно знизилась. І на це є як об’єктивні причини – війна. Так і суб’єктивні – слабке медичне забезпечення, ізольованість літніх людей від суспільства. І це треба виправляти.

Адже одна з найважливіших проблем людей похилого віку – їхня низька соціальна та економічна активність. На фоні консервативної структури зайнятості та негнучкого ринку праці в суспільстві продовжує домінувати стереотип, що доля літніх людей лавочка, максимум дача. Я не хочу зараз зосереджуватись на проблемах ейджизму або ж вікової дискримінації, які побутують у нас в країні. Це питання винесемо в окремий матеріал.

Однак якщо ми хочемо стати країною активного довголіття, де люди зможуть довго працювати і забезпечувати собі гідну старість, то уже зараз потрібно створювати економічні умови для цього і працювати над тим, щоб позбуватись стереотипного ставлення до віку 60+. Інакше нинішні 30-40-річні українці або лишаться взагалі без пенсій, або ж отримуватимуть копійки, яких і на їжу не вистачатиме, і ми просто приречемо на злидні цілі покоління.