Повернення неможливе: чому все більше біженців не збираються в Україну

Чим довше триває війна, тим менше шансів повернути додому українських біженців. Частка тих, хто пов’язує своє життя з Україною стрімко зменшується. І питання не тільки у безпеці –  значний пласт людей не повернуться  навіть, якщо ракети перестануть літати. А от за «душі» тих, хто вагається нам треба боротися. І боротися уже сьогодні, не відкладаючи це питання до закінчення війни.

Де і як осіли українські біженці? Чому їхнє рішення повертатись чи ні більше залежить від нашого уряду, ніж від політики країн, в яких вони живуть? Та, що конкретно треба зробити, щоб люди прагнули вернутися додому, давайте розберемось у матеріалі.

Географія розселення

Зараз у світі зареєстровано 6,2 млн біженців із України. Насправді, вживати це слово дещо некоректно, адже в більшості країн юридично українці отримують статус тимчасового захисту. Та для спрощення розмови давайте зійдемося на тому, що називатимемо людей, які виїхали з країни через війну біженцями.

Більшість оселилися у країнах ЄС. За даними Євростату, станом на кінець січня 2024 року, в Євросоюзі статус тимчасового захисту  отримали 4,3 млн осіб. Європейські країни дуже швидко активували директиву ЄС про тимчасовий захист, що дало змогу українським біженцям впевнено себе почувати в країнах перебування: мати доступ до охорони здоров’я та ринку праці.

Третина біженців, які виїхали в ЄС, поселились в Німеччині (1,27 млн). Далі слідує Польща (0,95 млн або 22 %) та Чехія (0,38 млн 9%).

Водночас, якщо проаналізувати співвідношення кількості українців до кількості громадян країн, в яких вони живуть, то найбільша концентрація наших біженців у Чехії. На тисячу чехів припадає 35 українців, далі іде Болгарії, Литва та Естонія з показниками приблизно  26, і Польща, дещо менше, 26 українців на тисячу поляків.

Також чимало наших людей оселились в Молдові, Канаді та США і зовсім небагато в інших країнах.

Портрет українського біженця

Станом на 31 січня 2024 року, з усіх бенефіціарів тимчасового захисту в ЄС, 98% складають саме українці.  Майже половина (46,1%)  – дорослі жінки,  трохи більше ніж третина (33,2%) – діти. І 5-та частина (20,7%) чоловіки.

Якщо подивитися на Німеччину, то останні дослідження свідчать, що портрет українського біженця змінюється – і це дуже показово.

Якщо перші два роки приїжджали переважно жінки 30-49 років та діти, то зараз стає більше чоловіків та молодих жінок без дітей. Чоловіки, правдами і неправдами виїжджаючи з України  намагаються возз’єднатися зі своїми сім’ями. 

Змінюється тенденція і у виборі навчання. Якщо у 2022/23 н. р. чверть дітей відвідували лише дистанційно українську школу, то у 2023/24 н.р таких школярів тільки 3%. Разом з тим, половина усіх дітей паралельно з місцевими школами проходять і дистанційний курс української.

53% дорослих біженців працевлаштувалися за кордоном. Цікаво, що 9% із них продовжують працювати на українські компанії онлайн. А 80% кажуть, що їхня робота за кордоном є менш кваліфікованою, ніж була в Україні.  

Без надії на повернення

За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини частка тих, хто тимчасово проживає за кордоном і планує повертатися в Україну, за два роки знизилася з 77% до 65%. А кількість біженців, які не мають ні плану, ні надії повернутися, збільшилася за цей час майже вдвічі.

Цікава інформація щодо Німеччини. Її публікує Центр міжнародних інституційних порівнянь і міграційних досліджень Інституту Ifo у Мюнхені. За даними  їх дослідження частка тих, хто збирається повернутися зменшилась з 46% у 2022 році, до 21% у 2023 році. Нагадаю, що саме в Німеччині живе найбільше біженців.  І  39% з них точно не планують повертатися  в Україну.

Не перше втрачене покоління

За різними даними, до початку повномасштабного вторгнення за межами України проживало від 11 до 13 млн українців. Це люди, які виїхали з країни під час різних хвиль міграцій та їх нащадки.

Українська еміграція, як явище, почалася з виїзду селян в основному в Канаду, де були вільні землі. Пізніше за кордон поїхали ті, хто боролися за Незалежність України в 20 роках та не змогли лишитись на окупованих радянською владою територіях. Після Другої світової війни тікали колишні військовополонені, яких сталінський режим вважав зрадниками та чимало людей, що мали антирадянську позицію.

Разом з тим, за всі ці хвилі міграцій, за кордон поїхало напевно вшестеро менше людей, ніж зараз біженців. Найбільше ж українців, а це біля 7-8 млн – покидали країну поступово, виїжджаючи сім’ями, починаючи з часів перебудови і аж до війни. Їхали вони переважно  з економічних причин – шукати кращих умов для життя.

З усіх українців, які оселились за кордоном, назад повернулись одиниці.

І щоб така ж ситуація не сталася з українськими біженцями, які все менше і менше планують вертатися на Батьківщину, уряду потрібно докласти чимало зусиль. Інакше ця хвиля міграції може стати найбільшою і оговтатись після неї економіці буде дуже важко.

Демографічна катастрофа

Демографічна криза назрівала в Україні ще до повномасштабного вторгнення. І на це було 2 ключові причини – низька народжуваність та висока передчасна смертність.

У 2021 році коефіцієнт народжуваності на одну жінку становив 1,16. А для відтворення населення він має бути 2,2. Тобто вже до повномасштабної війни народжуваність в України була удвічі меншою, ніж необхідно, щоб населення країни не скорочувалось.

Другий фактор – це передчасна смертність. Тобто смерть з причин, яких можна було б уникнути: ДТП, серцево-судинні захворювання, травмування на виробництві через ігнорування умов безпеки праці, тощо. Цей показник, особливо серед чоловіків працездатного віку, до війни був в рази вищим, ніж у сусідніх країнах, зокрема в Польщі.

Війна тільки поглиблює ці два фактори.

Кнутом чи пряником?

Європейські дипломати неофіційно розповідають ЗМІ, що наш уряд зараз проводить дискусії з ЄС щодо того, якими будуть правила Євросоюзу до українських біженців після 2025 року. Очевидно, урядовці хочуть добитися таких умов, щоб українці були змушені повертатися. Разом з тим, європейці прямо говорять, що видворяти людей не стануть.

Тож це доволі сумнівна політика. Не забуваймо, що ті мільйони українців, які покинули країну з економічних причин раніше не мали ніяких пільг і  все ж лишились за кордоном.  Навряд чи кнутом і зараз вдасться багатьох повернути,  особливо активну частину населення. Значно краще розробити пряник.

7 кроків назустріч біженцям

Крок 1. Соціальні послуги. Треба розвивати спроможності з надання соціальних послуг у громадах. Щоб людина повернулася з-за кордону, вона має знати, де вона буде жити та працювати, хто доглядатиме за маленькими дітьми чи членами родини, які потребують  догляду.

Це ключове завдання для профільних міністерств та відомств. Соціальні послуги – це не лише гроші на якісь установи. Це ще й стимул для розвитку малого та середнього бізнесів у кожній громаді. Через розвиток соціальних послуг та  зростання  попиту на них можна створювати робочі місця на місцевому рівні.

Крок 2. Соціальна згуртованість. Нам, як суспільству, треба розробити консенсус про те, як ми ставимося до людей, що виїхали. Поки цього немає. А відсутність толерантності і сприйняття різного досвіду може бути перепоною для  повернення громадян.

Крок 3. Протидія дезінформації. Росія зараз всіляко намагається накручувати страхи, стереотипи та інші соціальні установки, які стримують людей від повернення. Пропагандисти як завжди намагаються грати на емоціях. Цьому слід ефективно протидіяти.

Крок 4. Реінтеграція людей. Потрібно  ефективна політика, щоб переселенці, яких зараз в Україні майже 5 млн, могли повністю інтегруватись в нові громади, подолати стрес від переміщення і могли просто жити далі. Це стане гарним стимулом для тих біженців, чиї домівки окуповані чи на лінії фронту. Вони не можуть зараз повернутися додому та треба зробити так, щоб вони відчували себе як вдома в інших громадах України.

Крок 5. Житло. Людей, які втратили житло внаслідок бойових дій або чиї домівки  лишилося на окупованих територіях, потрібно забезпечити новим житлом. На умовах користування або ж надати можливість отримати пільгове довгострокове іпотечне кредитування. Це можна зробити, наприклад, розширивши програми Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву та Укрфінжитла (єОселя).

Крок 6. Робота за фахом. Доцільно створити платформу, де фахівці-ВПО могли б знаходити громади, які готові запросити їх до себе на роботу. Це можуть бути вчителі, лікарі, бухгалтери тощо. Так люди отримають і роботу за фахом, і житло, а громади закриють потреби у фахівцях. І зрештою це допомагатиме, щоб висококваліфіковані спеціалісти залишалися в Україні.

Крок 7. Власний бізнес. Держава має максимально спростити умови ведення бізнесу. Слід запровадити прості і прозорі правила звітності і оподаткування, встановити прозорий податковий контроль в автоматичному режимі. Паралельно з цим треба максимально сприяти навчанню підприємців та давати гранти на створення і розвиток власного бізнесу. В рамках таких грантових програм доцільно виділити окремі квоти для молоді та переселенців.

Біженці повинні бачити, що їм є куди повертатися. Я хочу звернути увагу, що майже 40%, хоча б раз, мали змогу приїхати в Україну. Повернувшись в свою країну, навіть на кілька днів, люди мають відчувати, що вони цій державі потрібні. Це дасть нам шанс повернути якомога більшу кількість людей.