Пенсії – це не витрати з бюджету, а інвестиції у розвиток внутрішнього ринку!

Пройшов ще один рік і тема пенсійного забезпечення знов на шпальтах ЗМІ. І знову бачу тези, що були фантастичними та штучними ще до того, як народилися чи не половина з тих, хто ними оперує!

Найчастіше серед подібних тез зустрічається наступна: пенсії – це витрати з бюджету, які потрібно негайно скорочувати.

Окрім того, зараз, коли чи не чверть населення України виїхала за її межі, як біженці, а ще чверть змінила місце проживання як ВПО, знову порушується тема співвідношення працюючих та пенсіонерів у контексті «нічим пенсії платити».

Як наслідок маємо чергові пропозиції щодо “позбавити пенсій”, “підвищити пенсійний вік”, “збільшити оподаткування” тощо. І все.

До розвиток цих тез долучились народні депутати, ухваливши в першому читанні законопроект №9453, яким у разі становлення ним Законом України до чинних п’яти причин позбавлення пенсіонерів пенсій додається ще чотири додаткові підстави для припинення виплати пенсії.

На сьогодні причини для припинення виплати пенсій визначені статтею 49 закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»:

1. призначення пенсії на підставі документів, які містять недостовірні відомості;
2. неотримання пенсійних виплат через відділення поштового зв’язку протягом шести місяців поспіль;
3. виїзд на постійне місце проживання за кордон;
4. смерть пенсіонера;
5. влаштування на роботу за посадою, яка дає право на пенсію за вислугу років (виплата пенсії припиняється на весь період роботи на цій посаді, у тому числі після досягнення пенсійного віку).

Ухвалений в першому читання акт пропонує доповнити вищезгаданий перелік підстав припинення виплати пенсії в разі:

1. якщо особу визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою у встановленому законом порядку;
2. якщо пенсіонеру надано статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»;
3. якщо пенсію не отримували протягом 6 місяців підряд в організаціях, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або в разі відсутності протягом 6 місяців підряд видаткових операцій в установах банків по поточних рахунках, на які проводиться виплата пенсій;
4. якщо одержувачі пенсії не проходили фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством.

Також пропонується доповнити норму щодо припинення виплат пенсіонерам, що виїхали в інші країни на ПМЖ і позбавляти пенсій тих, хто вимушений тимчасово проживати за кордоном.

Всі ці заходи з «економії» на виплатах пенсій суттєво не позначяться на видатках Пенсійного Фонду України, а ось довіру до системи загальнообов’язкового пенсійного страхування у ще працюючих – підривають вже і зараз. І досить суттєво підривають, наштовхуючи їх на думку, що варто шукати інші варіанти гарантій майбутнього пенсійного забезпечення, насамперед – за кордонами нашої держави.

Нагадаю, що пенсіонери в нас є майже 100%-вими споживачами, тобто всі отримані кошти вони витрачають в той самий часовий період, коли їх отримають. Їх частка в структурі внутрішнього споживання сягає 1/3 від всього обсягу внутрішнього ринку. Гроші пенсіонерів – це кошти, які мають чи не саму високу частоту обертання на рік і тому є однією з рушійних сил створення додаткової вартості всередині України. Зменшення видатків на сплату пенсій призведе до зменшення продажів, скорочення доходів безлічі підприємств, зростання цін та подальшого охолодження економіки. Так, 80% споживачів дають 20% прибутків – це відома трансформація правила Парето щодо торгівлі і воно працює щодо пенсіонерів також. А більшість підприємств в Україні ледь дотягують до показника у 20% щодо норми прибутку. То ж прибери з цієї формули пенсіонерів і прибутки зникнуть. А після цього зникнуть і підприємства. Тож пенсії – це не витрати з бюджету, а інвестиції у розвиток внутрішнього ринку!

А щодо того, що «нема грошей» через високе «співвідношення пенсіонерів і працездатних» (майже 1 до 1, коли один працюючий відраховує кошти на виплату пенсії одному пенсіонеру), то проведу невеличких лікнеп щодо цього міфу.

Це співвідношення мало б сенс лише тоді, коли:

1) продуктивність праці = константа
2) споживання товарів та послуг = константа
3) кредитування = 0, всі працюють на власних грошах, весь бізнес спирається на власні ресурси
4) всі працездатні = зайняті, тобто забезпечено 100%-ва зайнятість
5) держави немає взагалі, а пенсійний фонд являє собою «загальну касу», до якої працездатні = зайняті перераховують частину від заробленого, яке ділиться на всіх пенсіонерів.

Це 5 необхідних, але недостатніх умов для того, щоб хоч в чорнову малювати графіки страхітливого співвідношення.

Так, мало не забув:

6) системи пенсійного страхування (саме страхування, а не перекладання державних видатків винятково на всіх працюючих осіб), страхування життя та медичного страхування відсутні геть-чисто
7) розмір оплати праці не сильно відрізняється від розміру пенсії (різниця між середньою зарплатою та пенсією не більше півпорядку)
8) технічного прогресу немає, всі зайняті добуванням та переробкою ресурсів та виробництвом продуктів харчування
9) ефективність використання ресурсів = константа

І це ще не всі умови, а лише обов’язкові…

Проте певні підстави використовувати цей міф є. В нас дійсно немає системи пенсійного страхування, хоча декларативно вона існує, навіть недержавне пенсійне страхування – існує ще з 2004 року, але… накопичити в цій системі кошти неможливо через вади (або «фічі», це з якої точки зору сприймати) соціально-економічної політики всіх урядів, які були і є.

Тож наголошую: пенсіонери є одним з найважливіших чинників, що забезпечують стабільність економіки, а вирішення  питання фінансування пенсійного забезпечення знаходиться поза межами пенсійної системи та впирається в загальну соціально-економічну політику держави!