Крах пенсійної системи і вікова дискримінація: чому боротьба з ейджизмом може стати порятунком у старості

До 2050 року понад 2 мільярди людей матимуть вік більше 60 років, а це кожна 4-та людина на планеті. Такий прогноз зробили у ВООЗ. Уже зараз уряди багатьох держав терміново шукають рішення, як стимулювати людей залишатись максимально довго активними на ринку праці, щоб в майбутньому не зіштовхнутися з пенсійними кризами. Українські чиновники теж нещодавно порадили українцям готуватись працювати скільки вистачить сил і самостійно відкладати гроші на старість. В попередньому блозі ми уже обговорювали, що перш ніж робити подібні скандальні заяви посадовцям варто розбудувати інфраструктуру, яка б дала змогу достойно заробляти і відкладати заощадження не переживаючи за їх збереження. Зараз давайте зосередимось на питанні боротьби з ейджизмом або ж віковою дискримінацією, яка явно стоїть на шляху до «країни активного довголіття». 

Ейджизм на практиці або прояви дискримінації за віком

Днями ми допомагали одній жіночці – купували для неї продукти і ще плануємо завезти ліки. Їй 68 років і пенсія у неї всього 2700 грн. Вона розповіла нам свою історію.  Офіційного стажу у неї 27 років, решту часу вона працювала без трудової книжки, як і дуже багато людей в нашій країні. Коли виходила на пенсію, то необхідний стаж був 20 років. У неї було на 7 років більше, тож вона була спокійна. А потім пройшла чергова реформа – і мінімальний стаж став 30 років. І  жінка залишилась суто на мінімальній пенсії. З 2015 року вона намагалась влаштуватись офіційно на роботу, щоб допрацювати цих 3 роки і  пенсія була хоч трохи вища. Але ніхто з роботодавців, які готові були брати на роботу, дуже низькооплачувану, навіть слухати не хотіли про офіційне оформлення. Мова про те, щоб знайти якусь пристойну працю взагалі не йшла. З неї  просто насміхались – мовляв куди у вашому віці? Ця жіночка ще повна сили і енергії, і хотіла б працювати, щоб не чекати допомогу від волонтерів, які лишаються єдиною надією для самотніх пенсіонерів. 

Ось так виглядає ейджизм. І зустріти його можна у різних сферах.

Працевлаштування. Коли в оголошеннях вказують вікову рамку  – це ейджизм. До речі, у вакансіях найчастіше  середній вік обмежується 35-40 роками. Уже навіть  ті, кому за 40, я не кажу про тих, кому 50-60, нерідко хапаються за будь-яку роботу. Часто  з мінімальною зарплатою та неофіційним працевлаштуванням. 

Принизливі вимоги. Коли, скажімо жінці, яка  висококваліфікована і робота якої керівництво влаштовує, починають натякати, що потрібно щось робити зі зморшками чи сивиною, щоб виглядати молодше  – це теж ейджизм.

Неуважність лікарів. Коли в лікарні на будь-які скарги пацієнта відповідають “а що ж ви хотіли? Це уже вік” – це теж прояв ейджизму. Через такі упередження та поверхові огляди людям частенько ставлять помилкові діагнози і вкорочують  віку.

Це лише кілька прикладів. Вікова дискримінація може проявлятися в обмеженнях до вибору  одягу, макіяжу, способів відпочинку та багато чого іншого. 

Як народилось поняття ейджизму

Саме слово ейджизм походить від англійського  age, тобто вік.  А термін  «ейджизм» запропоновав  у  1969 році директор Національного інституту старіння США Роберт Батлер. За 2 роки до цього у 1967 році  у США, до речі, уже прийняли закон  про дискримінацію за віковою ознакою у сфері зайнятості. У Штатах прямо заборонено вказувати вікові обмеження в оголошеннях про прийом на роботу, запитувати про вік або дату народження кандидата, скорочувати заробітну плату працівникам старше 40 років. 

Втім навіть ця прогресивна країна досі не викорінили повністю цієї болячки. 

У 2013 році The Gerontologist опублікували дослідження як літні люди представлені в групах Facebook. З 84 груп  більшість були створені молоддю у віці 20 років. Близько 75% груп існували для критики літніх людей. Майже 40% виступали за заборону їм водити авто, робити онлайн покупки, відвідувати певні місця і навіть кандидувати на певні посади. За даними дослідників  65% працівників у віці 55+ зізнаються, що зазнавали дискримінації через вік. 

За останні декілька років американські законодавці багато працювали над тим, щоб  врегулювати це питання правовим шляхом.  Також там створюють освітні програми, які вчать толерувати вік, і дають можливість літнім людям навчатися. 

У підсумку ми бачимо, що  у США  один з найвищих рівнів участі у трудовій діяльності людей старше 65 років. 

Схожі антидискримінаційні закони та ініціативи запроваджують у багатьох розвинених країнах.   

Сумна статистика або Україна не пасе задніх?

Ще у 2020 році в Україні опублікували дослідження,  яке показало, що дискримінація за віком у нас зростає. У 2016 році 37,4% опитаних говорили, що стикались з нею. У  2018 – таких було уже  39,7%. У 2020  – 40,2%. Це дослідження проводив  Фонд «Демократичні  ініціативи»  ім. Ілька  Кучеріва.  

А у 2023 році своє опитування оприлюднили  OLX Робота. За його результатами,  64% людей після 40 років мали проблеми з пошуком роботи через свій вік.

Можна відмітити, що рівень дискримінації в Україні за статистикою  нижчий, ніж у деяких країнах ЄС. Скажімо в Угорщині ця цифра –79%, у Чехії –74%, у Франції – 68 %. Але я не впевнений, що ситуація в Україні  насправді краща, ніж там. Думаю, про проблему ейджизму у нас настільки мало говориться, що люди певні обмеження сприймають як норму, навіть не усвідомлюючи, що це дискримінація. 

Особливості українського ейджизму

Заборона дискримінації в оголошеннях про відкриті вакансії  в Україні діє ще від 1996 року.  Роботодавці не мають права вказувати стать, вік і соціальне походження кандидатів. Та ніхто досі не ставився серйозно до таких вимог. Ви ж самі читаєте оголошення на сайтах вакансій. Максимум, що загрожує роботодавцеві – це невеликий штраф. Тай взагалі, в нашому законодавстві відсутнє поняття «ейджизм».  Про заборону вікових обмежень говориться лише в довгому загальному переліку поряд зі статтю, расою, кольором шкіри і т.д. Зрозуміло, що якщо людину звільняють з роботи через вік – офіційно це ніде не пишуть. Тож навіть довести вікову дискримінацію в суді дуже важко. Але це є.

Пошук рішення у наших реаліях

Ейджизм доволі звичне явище у всьому світі та у нас є і власні особливості. 

По-перше, у нас  дуже молодий бізнес, а отже і молоді керівники, які часто апріорі вже упереджені.

По-друге, совкові стереотипи щодо досвіду у самих кандидатів. Часто, за старою радянською звичкою, люди, які обирають певну вакансію, досі покладаються лише на свій досвід і все. А  сучасний бізнес, це живий організм – це постійний потік інформації та навиків, які з року в рік оновлюються.

І  по-третє, нерозвинений ринок праці через нестачу кадрів.

Серед основних страхів роботодавців, які заважають брати на роботу старших людей, те що: 

• у них гірший стан здоров’я і вони частіше хворітимуть;
• погано сприймають критику;
• мають труднощі з опануванням нових технологій та не хочуть вчитися;
• можуть мати проблеми з вибудовуванням стосунків у колективі через різницю у віці.

І цей психологічний бар’єр треба долати. По-перше, максимально розвивати культуру самонавчання, щоб люди різних вікових груп, розуміли, що  досвіду, який вони уже мають, може бути недостатньо і це нормально.  Що вчитися не просто не пізно, а треба. Я знаю приклади роботи Університетів третього віку при соцслужбі, але це швидше про дозвілля для літніх людей, реалізацію хобі, ніж про здобуття конкретних навичок, які б дозволяли людям лишатись конкурентними на ринку праці.

Якщо ми не почнемо говорити про ці проблеми з кожного чайника, то приречемо на злидні цілі наступні покоління українців. Адже про можливість виплати достойних пенсій в передбачуваному майбутньому мова навіть не йде. І боротьба з ейджизмом має вестися як на законодавчому рівні так і в суспільній свідомості. Нам треба змінювати шаблони мислення і  роботодавців, і самих працівників. 

Потрібно запроваджувати широку інформаційну кампанію щодо цієї проблеми, проводити лекції і тренінги, організовувати курси.  Треба популяризувати те, що старші кандидати насправді можуть мати численні переваги. Починаючи від великого практичного досвіду у різних сферах  чи глибокої експертизи в якійсь конкретній і, закінчуючи максимальною стресостійкістю та унікальним досвідом проходження численних життєвих і професійних трансформацій та криз. І роботодавці, і, що дуже важливо, самі працівники повинні в це повірити, і ставати гнучкішими. 

Не забуваймо, що люди, які позитивно мислять про старіння,  мають повну зайнятість та активне життя, продовжують в середньому свій вік на 7,5 років. Тож боротьба з ейджизмом важлива не тільки для тих, хто сьогодні старіє, але і для геть молодих людей. Адже від того, яку систему вдасться вибудувати, залежить їхнє майбутнє.