Про корені і шляхи подоланням конфлікту між центральною та київською міською владою

У 1990 році в Україні (тоді ще в УРСР) вперше відбулися демократичні вибори на альтернативній основі, де було обрано народних депутатів Верховної та місцевих рад. За чинним тоді законодавством місцеві ради обрали своїх голів, які очолили виконавчі комітети – обласні, районні, міські та селищні. Сільські ради здебільшого були водночас і виконавчими органами радянської влади.

Місто Київ відповідно до  Конституції УРСР за своїм адміністративно-територіальним статусом являло собою не місто, а область. УРСР складалася з 25 областей, а також міст Києва і Севастополя.

До Києва завжди виявляли спецефічний інтерес центральні органи влади – перед усім силовики: МВС, КДБ, прокуратура. Житловий фонд розподілявся міськвиконкомом, а квартир силовикам дуже хотілося. Земельні та бюджетні інтереси виникли згодом, коли прийшла Адміністрація Дмитра Табачника, “в якій Леонід Кучма працював Президентом України”.

Зі зміною законодавства, коли міських голів почали обирати на загальних виборах, а не у радах, конфлікт між Києвом і Президентом набув нової сили. Перше публічне непорозуміння між Київським міським Головою Леонідом Косаківським і Президентом Леонідом Кучмою мало суто культурний характер. Президент на нараді говорив із міським Головою у неприйнятному для вихованої людини тоні, на що Голова привселюдно і вказав главі держави. Це згодом матюки на нарадах у державних установах стали майже нормою, а в середині дев’яностих виглядали дико, принаймні для Києва. З того часу почалося цькування самого інституту Київського міського Голови.

До сумнозвісної Конституційної Угоди у червні 1995 року було включено норму, за якою міського голову, обраного на загальних виборах, можна було усунути з посади голови виконавчого органу ради рішенням 2/3 депутатів цієї ради, що і зробили депутати на догоду Президенту. Квартирно-земельне питання…

Знайти баланс бізнесінтересів між центральною і міською владою зумів другий Київський міський Голова Олександр Омельченко. Його лояльність до побажань згори була стовідсотковою. Відтак у Законі про столицю України місто-герой Київ з’явилася норма, за якою обраний киянами міський голова очолює виконавчий орган Київради – Київську міську державну адміністрацію. Проте ця адміністрація підпорядкована Уряду, бо водночас є виконавчим органом державної влади. Фактично КМДА завжди підпорядковувалася Адміністрації/Охвісу Президента. Президент своїм Указом призначає обраного міського голову головою КМДА, а своїми розпорядженями – голів ще і 10 районних в місті Києві адміністрацій. 

Місцеві голови є найвсевладнішими особами в Україні – на міському рівні вони поєднують повноваження, які на центральному розподілено між Президентом, Головою парламенту і прем’єром. А Київський голова ще і очолює виконавчий орган державної влади.

Нинішній конфлікт між Володимиром Зеленським і Віталієм Кличком своїм корінням сягає Конституційної угоди від 8 червня 1995 року. Бюджетно-земельні апетити.

Далекоглядний Л.Кучма, усуваючи Л. Косаківського діяв так, розуміючи потенціал тодішнього міського голови столиці на виборах Президента України. Міський голова Києва фактично і протокольно є (був) четвертою службовою особою в державі після Президента, Голови Верховної Ради і Прем’єра, має в своєму розпорядженні величезний медійний ресурс, бюджет Києва ніколи не буває дефіцитним. Відтак на виборах Президента столичний голова є “природнім конкурентом” чинного гаранта.

Проте для В.Зеленського нинішній міський Голова В.Кличко конкурентом бути не може в силу суб’єктивних причин. Тому принизливе його усунення з посади голови КМДА виглядатиме ірраціонально.

Численні негаразди в комунальному господарстві Києва на совісті виборців-киян, які примудряються обирати то Олександра Омельченка, то Леоніда Чорновецького, то Віталія Кличка.

Виходом з перманентної кризи влади у Києві має стати поширення Закону про місцеве самоврядування на Київ і заразом – Севастопіль.

Закон про особливості здійснення місцевого самоврядування у столиці України – місті Києві, що прямо передбачений Конституцією, слід скласти з одного речення: “Місцеве самоврядування в місті Києві здійснюється на засадах Конституції України та Закону про місцеве самоврядування в Україні”.

Такі адміністративно-територіальні одиниці як райони у містах – зайві, не згадуючи вже про райдержадміністрації. Утім про це якось іншим разом.