Окрім війни з московитами на нас чекає війна з власними бісами і власними гріхами…

В ніч з 11 на 12 березня 2022 року лише два метри відділило нас від того, щоб опинитися під завалами школи Лукашах Бориспільського району де ми ночували. Зараз вже можна писати про цю подію, тоді я лише повідомив кількох друзів, родичам того не казав, щоб вони не хвилювалися.

В 2014-2015 на Донбасі в мене багато було схожих ситуацій коли чудом вдавалося врятуватися, важко було і весною 2022.

Я вже чув в 2014, що я воюю в Дніпро 1 за бабки Коломойського, що раз я свободівець – то я ніде й не воював. Мав ситуацію з бовдуром, який в моїй школі вчився, що в мене під фотографіями в ФБ почав писати, що то фотошоп, і звісно ж я ніде не воював. Коли я став депутатом облради, мені якісь збуджені жіночки сказали, щоб я на фронт їхав, на що я їм відповів, що тільки місяць, як звільнився з Дніпро 1. Минулої весни я почув, що в мене на фото надто чисте взуття, на що зауважив, що в пісках під Києвом можна і не забруднитися в болоті. Згодом я чув, що я лох і ті, хто воює – то м’ясо. Потім я чув, що я не там служу, не так себе поводжу…

Так от – ми живемо в суспільстві де йде боротьба між культурою і безкультур’ям, між честю і безчестям, між гідністю і негідниками… Міни і кулі – це наслідок, причини більш глибокі.

Окрім війни з московитами на нас чекає війна з власними бісами і власними гріхами…

У війни завжди багато вимірів і один з цих вимірів – то етична боротьба.

Хочеться вірити, що з кожним днем поваги, добра, честі та гідності у нашій державі ставатиме більше!

Саме за це боролися майданівці, саме за це боролися добровольці, саме за це ми продовжуємо воювати!