Колись вони «кинули» Україну, нині стають токсичними…

Колись вони «кинули» Україну, нині стають токсичними у Європі та зовсім скоро і там будуть вигнанцями!

Трохи більше року тому розвідки США та Великобританії позначили 16 лютого 2022-го року найвірогіднішим днем можливого масштабного наступу Росії на Україну. В результаті все розпочалося за 8 днів – 24 лютого. Але, починаючи вже з 13 лютого минулого року низка найбільш прудких українських нардепів, бізнесменів та олігархів бігли з України аж гай гудів.

За 10 днів до реального початку повномасштабної війни з Києва лише в найближчу до прогнозованої дати наступу неділю вилетіло близько 20 чартерів та приватних літаків. Тоді ЗМІ зазначали, що такого масового відльоту не спостерігалося останніх років 6.

Що думають у США про відомих людей, котрі свого часу публічно присягали Україні на вірність, а потім її тупо «кинули»? Наскільки вони на виду, на слуху за кордоном і чи може війна списати їхні колишні «здобутки» перед країною, яку вони так нещадно обдирали десятиліттями, а рік тому свідомо відштовхнули колесами своїх авто або шасі своїх літаків?

Про таких людей знають і в Європі, і в США. Багато колишніх українських політиків тихенько пересиджують ситуацію в контексті безпеки своєї сім’ї та особисто себе. Я не думаю, що вони є комфортними для Європи. Багатьом з таких, які їдуть до США й перебувають там через причини, які мені не зовсім зрозумілі, на сьогодні в Америці дещо комфортніше. Європа ж стала менш зручною для них, як мені здається. Особливо для тих, хто має «російський хвіст». Що вони там роблять? Мало чого вони роблять. Це те, що я знаю. Вони просто пересиджують екстремальну ситуацію в частині Європи, де сьогодні триває війна.

Як вважають притомні люди за океаном, реакція на українських «перельотчиків» та їхню минулу «діяльність» – це лише питання часу. Настане час, коли їх виводитимуть «на чисту воду». Це й санкційний фактор, тому що зараз просто кудись поїхати та зникнути з поля зору тієї ж преси чи громадськості – неможливо. Зараз на таких людей відбувається, так би мовити, «системний наїзд». Таке має місце ще й тому, що підходи цих людей, їхня культура ведення справ не лише не відповідає західній культурі, вона не відповідає реальності війни у їхній країні – Україні (або вже колишній їхній країні). Їхні методи ведення справ, їхня риторика… Для 90-х років, можливо, вона й була адекватною тим часам, але зараз усе змінилося і притаманний їм стиль поведінки для цивілізованого світу вже просто неприйнятний.

Навіть в країні, де вони жили – Україні – до них вже дедалі менше толерантності, наскільки я знаю. Нині неможливо ніде сховатися. Спочатку їх впізнаватимуть у якомусь невеликому місті, потім у цілій країні, потім у Європі про них знатимуть, потім в Америці. Я гадаю, що це просто питання часу. Думаю, що впродовж року деякі люди стануть вигнанцями у тій країні, де вони зараз перебувають. Їм потім доведеться їхати з Європи. Так, вони можуть поїхати до ОАЕ, Туреччини, ще кудись. Але, я думаю, ті ж самі Емірати рано чи пізно їм також «перекриють дихання». Як Швейцарія, Емірати теж будуть зацікавлені себе поступово очищати, щоб не стати якоюсь безмежною офшорною зоною, що псує для країни і майбутні банківські відносини, і перспективу ділової активності, і роками створену репутацію.

Поки що для таких людей знаходяться тимчасові прихистки у Європі. Але, таких «притулків» буде все менше й менше через те, що ці люди ставатимуть все більш і більш токсичними для Європи та інших країн. Тому, для них виходів небагато. Можливо, в результаті укриттям для них стануть хіба що якісь країни Латинської Америки або ж Африки.

Я не надто великий фахівець в українській політиці, але з того, що я чую та читаю, подібним людям, які втікали з України в найтяжчі для неї часи, буде все важче й важче знайти можливість повернутися в українську політику та Україну, як таку, якою б вона не стала після цієї війни.

Часто чую запитання: «Звідки, як думаєте, у цих людей такі величезні гроші, що у досить молодому віці деякі з них мають мільйони чи мільярди доларів статків?».

Я припускаю звідки в них гроші… Я ще розумію, коли людина винайшла, наприклад, WhatsApp, здійснила якесь відкриття, отримала спадщину або вивела компанію на біржу, розвинувши її та зробивши успішною. Логічно, що тоді можна пояснити величезні статки такої людини. Але, коли без зрозумілого походження ресурсів політики мають величезні кошти та ще й у такій далеко не найбагатшій країні, як Україна – це виглядає вкрай підозріло для цивілізованих країн світу. За це в нас, в США, багато хто й критикує Україну – за корупцію та олігархів, котрі мають дотичність до політики й, через це, полюбляють запускати руку до українського бюджету.

Але, думаю, що так у будь-якій країні відбувається, яка розвивається. Я впевнений, що в України в результаті буде все добре. А те, про що я говорив вище – це реалії, але це просто проблеми зростання та очищення.

P.S. Показово, але деякі з тих, хто зараз спокійно переживає «негаразди» за кордоном – в країнах Європи чи США – були свого часу лояльно налаштовані до агресора. Дехто навіть створював необхідне тло для потрібної картинки, а дехто побічно або ж і прямо допомагав Кремлю, обіцяючи, що «як тільки Росія вторгнеться до певних ключових міст на сході України, то українці там не чинитимуть опір», а побіжать із короваями до «визволителів». За це нібито росіяни навіть погодилися не завдавати ударів по різних об’єктах інфраструктури, що перебували у власності колабораціоністів…

Але, все пішло геть не так. І зараз вже, за цей рік війни, окремі ще донедавна проросійські елементи змінили тактику. Деякі з них швидесенько перетворилися на «ура-патріотів», які намагаються замовчувати те, що втекли з України, жахаючись народного гніву та викриття їхньої співпраці з російськими спецслужбами та воєнщиною.

Крім того, як зазначають авторитетні американські ЗМІ, окремі з ділків навіть виношують плани повернення в Україну після війни, піаряться на допомозі ЗСУ і все голосніше заявляють про бажання взяти участь у відновленні країни, яку вони самі ж роками безапеляційно обкрадали, перебуваючи при владі або надто близько до неї.

Вони й не здогадуються, наскільки вже стали в Україні токсичними, як би вони не намагалися комусь нині сподобатися або перебити чимось свій минулий корупційно-кримінальний modus operandi.