В Україні величезна ментальна проблема: як відкрити «друге дихання»

Місяці завищених очікувань від контрнаступу ЗСУ підірвали надії багатьох українців. Суспільство втомилося. Людям обіцяли літо в Криму, закінчення війни до кінця року. Подавалися сподівання, що незабаром відкриються кордони. Громадяни вірили в ці обіцянки, які безперервним потоком виливалися на них з ефірів телемарафону.

Натомість під кінець цього року всі ми отримали «холодний душ». Замість літа в Криму і наближення перемоги – важкі бої і великі втрати, втомлені солдати в окопах, посилення мобілізації, страх багатьох молодих людей вийти на вулицю, щоби не опинитися в армії. Військовослужбовці, читаючи про корупцію і політичні скандали, запитують себе, за що вони воюють.

Пересічні громадяни виснажилися, де б вони не проживали – на заході країни, півдні чи сході. Бізнес втрачає доходи і не знає, чого очікувати від завтрашнього дня. Все це створює величезний тиск на населення, відчувається зневіра.

Наразі Україна і її громадяни тільки-тільки починають входити у яму ментального подавлення. Напруга у суспільстві зростає. Реальність пригнічує. Більшість людей ментально виснажені.

Що далі? Якою б складною не здавалась на перший погляд ситуація, вихід завжди є.

Перш за все, хочу звернути увагу, що не все насправді так погано. Країна опинилася у ямі ментального подавлення через безграмотну інформаційну політику та безпідставно завищені очікування. Але якщо подивитесь навколо себе, то побачите, що все функціонує – банки працюють, армія воює. Насправді в Україні на даний момент не спостерігається критичних проблем.

Є проблеми, які можуть і мають бути вирішенні. Це стосується інформаційної політики загалом та інформаційної політики щодо Збройних сил зокрема.

Ми платимо величезні кошти медійникам від влади, які неспроможні вибудувати грамотну інформаційну політику, щоби у суспільстві з’явилося адекватне ставлення до ЗСУ. Зараз превалює негативне відношення до армії, як до пережитку радянської спадщини, де не цінується життя людей, а всі командири – «м’ясники». Вочевидь, подібні негативні явища в ЗСУ присутні, але ж не вся армія така. У нас є позитивний кейс 3-ї ОШБр, яка рекламує себе і показує яка вона крута. Такі кейси необхідно екстраполювати на всю армію.

Країна приблизно 1,5 роки працювала на одному диханні. Зараз настав час перевести подих, зробити все для того, щоб відкрилося друге дихання. І продовжити рух вперед.

Якщо в найближчі місяці влада і громадяни зможуть укласти справедливий суспільний договір, якщо наше покоління буде хотіти захищати свою землю, ми за відносно невеликий період зможемо подолати ментальне подавлення.