Кремль хоче поставити в Україні маріонетковий режим

Нинішні дії української влади спрямовані на максимальну мобілізацію всіх ресурсів до моменту початку реальних переговорів. Інше питання — коли саме вони відбудуться. Якщо хтось вважає, що до осені нічого не варто очікувати, то я особисто бачу базовим сценарієм весну наступного року.

Росіяни, ймовірно, спробують використати ситуацію з нашою енергетичною системою. Те, що відбувається зараз, об’єктивно не залишає можливості за пів року відновити всі втрати. І тут дуже показові слова Буданова: завершиться війна чи ні, але електростанції знищені, просто знищені, і дуже швидко їх відновити не вийде. Це і є усвідомлення реальності.

Причому проблемне питання переговорів, думаю, не лише в одній п’ятій Донецької області. Це зараз радше публічний привід говорити, що все впирається в кілька квадратних кілометрів, як це подають Венс, пєсков та інші. Насправді питання значно ширше. І те, що ми не хочемо йти на умови, які будуть подані як капітуляція України, — це і є передумова подальшого продовження війни.

Далі все впирається в акценти. Коли говорять про збереження системи, то треба розуміти: система — це що? Українська держава чи влада? Бо росія, очевидно, була б цілком задоволена, якби їй вдалося знести чинну українську владу і встановити тут режим подібний до Лукашенка — повністю маріонетковий кремлю. Для них це і було б «вирішенням ситуації». Або щось на кшталт «Грузинської мрії» в Грузії. Але ж очевидно, що питання не лише в конкретному політичному режимі.

І тут важливо згадати ще й Залужного, який прямо говорив, що Україні не підходить сценарій фінляндизації. І це теж про головне: тут питання не лише в території, тут питання політичного режиму. Якщо навіть територіально ми колись вийдемо на якісь де-факто компроміси, але російська федерація не матиме впливу на внутрішній політичний режим України — ось що є принциповим.

Тобто загальне усвідомлення існує. Якщо подивитися на заяви Буданова, Залужного, Зеленського та інших, стає очевидно: росіяни проштовхують тему впливу на внутрішнє політичне життя, на гуманітарну сферу, на церкву, на мову, на присутність проросійських сил. Не виключено, що вони хочуть просувати й амністію, і якусь легалізацію проросійських сил у тому чи іншому вигляді.

І якщо все це зібрати в одну логіку, показати в синергії, то стає зрозуміло: ми стоїмо тут не лише за конкретні квадратні кілометри. Стоїть питання збереження саме української держави — не як російського проєкту. Це і є головне.