Зустріч Байдена та Сі. Підсумки

Одні кажуть, що за підсумками зустрічі президента США Джозефа Байдена з президентом Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпіном не варто чогось очікувати проривного, інші – що зустріч ні про що… Ну таке, нам своє робити.

З усіх питань порядку денного нас справедливо турбує українське. І воно було. В офіційному прес-релізі про Україну записано так: «президент Байден підтвердив, що Сполучені Штати разом із союзниками та партнерами продовжуватимуть підтримувати захист України від російської агресії, щоб забезпечити вихід України з цієї війни як демократичної, незалежної, суверенної та процвітаючої нації, яка може стримувати та захищатися від майбутньої агресії» – вичерпно й недвозначно. Втім, якщо ви хотіли почути якісь дати, то я вас розчарую – цього і не планувалося. Головне позиція і подальша робота в напрямку послаблення росії, посилення України для того, щоб усе перелічене Джо здійснилося як найшвидше. Бо почути ми могли щось на кшталт «Близький схід в обмін на Україну» і добре, що цього не сталося.

Далі Європа має усвідомити, що США не вирішать за неї питання безпеки, ключ від якої в Україні. Тому ЄС та Ко має вливати гроші в Україну та жорстко контролювати їх, створюючи для себе надійний щит від російської агресії. В такий спосіб і ми зможемо зберегти демократію, незалежність, суверенність та забезпечити процвітання нації, про що сказано в підсумковому прес-релізі Білого дому.

Про Україну загалом і все, але не зовсім. Бо ще одна для нас приємна новина, що в найближчі роки Китай та США воювати не збираються. Натомість Сі та Байден обмінялися телефонами для прямого контакту – захотів і просто набрав своєму колезі та з’ясував, що, як і до чого. Військові комунікації між цими країнами будуть поглиблюватися, а за ними економічні, торгові, технологічні, що не дуже є гарною новиною для Кремля. І все перелічене в цьому абзаці для путінської кліки історія не з приємних. Бо коли твій друг стає другом твого ворога, то він вже і не зовсім твій друг. Це звісно не станеться завтра, але перспективи очевидні.

На цьому можна було б і завершити, але до важливого, що більше зближуватиме два полюси світу, один з яких точно не росія (і це найважливіший успіх для України сьогодні) додам наступні пункти: за Тайвань воювати не будуть, спільний контроль за наркотиками, денуклеаризації Корейського півострова (а це удар по військовій співпраці Пхеньяну й Москви), стабілізація ситуації в Південно-Східній Азії та на Близькому Сході (Іран увімкнув задню ще напередодні саміту) та культурний обмін через інтенсифікацію авіасполучення.

Щодо останнього пункту про культурний обмін, то це вартує всього вище переліченого.

І ще раз друзі, в усій цій конструкції росія відсутня, як полюс біполярного світу, котрий путін так прагнув створити. Він власне його і створив, але на полюсах Китай і США. А росія десь там, за Уралом, на який давно поклав своє око Сі.