Як провал росіян в Україні призвів до третьої карабаської війни

Ще півтора року тому я констатував, що відразу після перших поразок росіян в Україні сферу впливу Росії почали «рвати» ті країни, які  мають претензії до Москви. І піонером тут виступив Азербайджан.

Який хотів закріпити свій успіх 2020 року у війні з Арменією за Нагорний Карабах.

«Міноборони цієї країни почало не просити, а ВИМАГАТИ від Москви забрати із зони конфлікту війська підконтрольної Москві Арменії. Баку у розмові з Москвою відкрито заявив претензії на весь Нагорний Карабах та ПОВЧАВ (!) МОСКВУ (!!), що як окремої адміністративної одиниці Нагорного Карабаху взагалі не існує і Кремль неправильно діє в цьому конфлікті. 

Баку в своєму тиску на Москву виступає із сильних позицій -за ним Туреччина. Й турецькі «Байрактари» армії Азербайджану прямо на очах російських миротворців безкарно б’ють у Карабасі по позиціях армян.

Все це говорить про те, що почалось роздирання контрольованих Москвою територій. Далі – буде. Але – не одномоментно. Тому що ще вчора сильна та впливова Росія, по-перше, в одну мить не обнулить всі свої можливості та ресурси впливу. А по-друге буде намагатися захищати спочатку зони свого впливу, а потім – саму себе від розпаду.

І тому цей процес її напіврозпаду буде довгим (багато місяців, а то й років) та складним. Але головне в тому, що він розпочався й зупинити його вже ніхто не зможе», – зазначав я у березні минулого року.

І дійсно – Азербайджан із березня минулого року послідовно йшов до витіснення Росії із Нагірного Карабаха. Цей процес а) вийшов не одномоментним, забрав не один місяць, але 2) Росія не змогла зупинити втрату контролю над Нагірним Карабахом і не змогла захистити свого союзника по ОДКБ Вірменію від збройної атаки Азербайджану.

Розв’язка комбінації Баку за повернення під свій контроль Нагірного Карабаху наступила цього вівторка, 19 вересня. Коли Азербайджан оголосив про початок «антитерористичних заходів локального характеру» в Нагірному Карабаху. Як йшлося у заяві міноборони країни, мета – безпека та конституційний лад Азербайджанської республіки в регіоні.

Президент Азербайджану Ільхам Алієв виставив жорсткий ультиматум Вірменії. «Незаконні вірменські збройні формування мають підняти білий прапор, здати всю зброю, а незаконний режим Карабаху має саморозпуститись»,- заявили в адміністрації Алієва. Інакше «антитерористичні заходи» триватимуть до кінця.

Таким чином, військова операція Азербайджану в Нагірному Карабаху має стати знаком для всіх гравців, що Баку може встановити свій суверенітет над регіоном за допомогою сили, й на цей момент ніхто йому не перешкоджатиме.

Повідомлення про те, що генштаби Азербайджану та Туреччини обговорили ситуацію, а також заяви представниці МЗС РФ Марії Захарової, що російські миротворці до останнього не знали про проведення операції, яскраво демонструють реальний авторитет у регіоні тих держав, які безпосередньо в ньому залучені.

Нагадаю, що друга карабаська війна, що тривала 44 дні, закінчилася 10 листопада 2020 року підписанням тристоронньої азербайджансько-вірменсько-російської заяви про припинення вогню. Зафіксовані в тристоронній заяві компромісні положення не завершили конфлікту навколо Карабаху, а лише вкотре його заморозили.

І спроби вести справи у Карабаху «як раніше» (мовляв, є де-факто влада, з усіма належними функціями — урядом, армією тощо) спиралися на присутність у Нагірному Карабаху російських миротворців. Які там перебували офіційно «для забезпечення безпеки вірменського населення Карабаху».

Але надії на гарантії Росії розтанули з початком російської агресії в Україні. І якщо відразу після війни 2020 року командування миротворців докладало зусиль для встановлення діалогу сторін, то пізніше вони зійшли нанівець .

Бо саме широкомасштабне вторгнення Росії в Україну зменшило військову присутність Москви в регіоні та обмежило її можливості надавати військову й фінансову допомогу Єревану. Москва відправила на війну проти України найбільш боєздатні підрозділи, які грали роль миротворців в Нагірному Карабасі, замінивши їх строковиками, нездатними стримати азербайджанські і вірменські сили.

Після чергового інциденту минулого тижня, коли війська Азербайджану протягом кількох годин обстрілювали вірменів з артилерії та завдали ударів по вірменських позиціях не в Карабаху, а на території самої Вірменії (було атаковано сім міст, причому не лише прикордонні міста, а й курортний Джермук), Єреван обвинуватив Баку в спробі вторгнутися. Й в черговий раз звернувся по допомогу до ОДКБ. Але цієї допомоги не отримав. Що, схоже, остаточно й підштовхнуло Азербайджан до військової операції 19 вересня із встановлення свого повного контролю над Карабахом.

Відповісти Єревану, крім як дипломатичними інструментами, практично нічим. Що ж стосується Росії та інших союзників по ОДКБ, то на них розраховувати Єревану не доводиться.

Нова азербайджансько-вірменська війна вже затверджує нові реалії у Південному Кавказі. Російська репутація в регіоні підірвана. Оскільки Москва не надала своєму союзникові військову й економічну допомогу (ці ресурси вкрай потрібні самим росіянам, які загрузли в Україні) та не задіяла ОДКБ. Ця відмова в допомозі стала сильним репутаційним ударом по режиму Путіна. Що наочно демонструє згасання впливу Росії у цьому регіоні.

Що ж стосується інтересів України, то Карабах знаходиться на периферії інтересів як нашої країни, так і нашого ключового союзника Сполучених Штатів. В той же час, Вашингтону і Києву важливо, щоб в умовах триваючої агресії в нашу країну Москва розконцентрувала свої сили та увагу.