Спікер Маккарті не проти допомоги Україні, він проти «відкритих чеків». Це – різні речі!

Позицію Спікера Палати представників США Кевіна Маккарті не можна вважати «відмовою» приїхати в Україну, як це подавалося недавно у багатьох українських та світових медіа.

Кевін Маккарті ніколи не був у Києві чи Україні. За словами президента Володимира Зеленського, «такий візит йому допоміг би з його позицією». Безперечно, краще раз побачити щось на власні очі, аніж 100 разів почути, як кажуть. Але, тут не все так однозначно.

Сам Спікер заявив в інтерв’ю CNN, що він проти так званих «відкритих чеків» для України і що йому не обов’язково треба їхати до Києва задля того, щоб зрозуміти, де є «відкритий чек», а де ні. Пан Маккарті вкотре повторив свою тезу про те, що підтримує допомогу Україні в її боротьбі з російською агресією. Проте, виступає за найсуворіший контроль над ресурсами, котрі виділяються з боку США.

Давайте розглянемо ситуацію не поверхнево, а намагатимемося детально розібратися в суті питання. З огляду на специфіку американського менталітету та політичної культури США. Тут це вкрай суттєво.

Це не була якась принципова відмова Маккарті. Не так що, мовляв, «я в Україну не приїду». Це була не відмова від України, від допомоги і, навіть, не від президента Зеленського. То була позиція пріоритетів.

Якщо Маккарті приїде в Україну одразу після Байдена, він втратить своє політичне «я». Вийде, що Маккарті себе ототожнює і прямо підтверджує позицію демократів. Україна в нас – дуже важлива тема з усіх предметів: міжнародної політики, виборів, виділення чималих грошей тощо. Йому потім у США сказати, мовляв, «ось був в Україні Байден і одразу туди поїхав я» – це ніби показати своїм виборцям, що він – частина команди Байдена. Саме так би його виборці могли, зокрема, сприйняти подібну ситуацію.

Ті, хто хочуть просувати позицію, мовляв, «почали тріщати відносини США і України» (таке пишуть видання на кшталт Politico), пишуть це просто для новин, для яскравого заголовка. Адже, одна справа говорити, що ми усі «за» щось і таке інше, а інша справа, коли хтось сказав дещо відмінне, наприклад: «я не підтримуватиму «відкритий чек». Маккарті має на увазі те, що в нього та політиків з його команди саме така постановка питання.

Його позиція не полягала у тому, що він не хоче їхати до України. Його позиція була у тому, що, мовляв, «я приїду у правильний час, мені не треба зараз же їхати й переконуватись у тому, що в Україні має місце агресія та там знущаються з українців». Він і так добре це знає. Він усе добре розуміє і йому не потрібно спеціально їхати в Україну, щоб у цьому ще раз переконатись особисто. Ось про що йшлося.

США – за відповідальність. Я розумію Кевіна, як людину і як політика. Я його чудово розумію тому, що не один рік його дуже добре знаю особисто. Як політик Маккарті розуміє, що він не може йти проти тих, хто обрав його на високу посаду Спікера Палати представників США. Ці люди – за Україну. Якщо в них дещо інша у чомусь позиція, то вона такого штибу, мовляв, «давайте шукати вирішення питання, тому що ми не хочемо частково розтягнутого геноциду». Мовляв, «давайте якось це зупиняти, оскільки росіяни не цінують людські життя…».

І демократи, і республіканці чудово розуміють, що відбувається в Україні. Просто республіканці можуть обрати позицію, мовляв, «давайте знайдемо якийсь паралельний спосіб під час нашої підтримки» – не стільки, щоб зберегти гроші, скільки якимось шляхом виводити Росію на «холодний» період війни. Це не питання емоцій. Демократи – емоційні, республіканці ж хочуть зберегти гроші та однозначно хочуть перемогти. Це питання, які йдуть у глибинну історію обох американських партій. Демократи були завжди більш соціальні та більш емоційні, республіканці ж завжди акцентували увагу на жорсткій відповідальності за те, що і хто робить.

Такі, як наш Спікер, повинні вписуватися у цей нью-консерватизм, філософію і погляд республіканців. Він не хоче бути безхребетним, анітрохи. Але, він хоче бути, скажімо так, посередині позицій, навіть у чомусь «над», якщо можна так висловитися. Просто Маккарті – такий, який він є. Він не намагається себе перевинайти. Він залишається таким, яким був ще з каліфорнійської політики – дуже адекватним, раціональним та практичним. Кевін Маккарті намагається відстояти позицію своєї команди. Він – командний гравець. Коли Пол Райан був Спікером, то говорили, що Маккарті був навіть сильнішим за нього. Маккарті збирав більше грошей, був ближче до Трампа, але не забруднився «трампізмом» і своє «я» у нього було завжди.

Це – великий талант. Не так багато людей могли зробити те, що зробив на своєму політичному шляху Кевін. І та атака на нього, коли його обирали Спікером Палати представників, звичайно, була образливою. Але, це був чи не єдиний шанс для його колег щось від нього «отримати». Кілька людей хотіли собі зробити ім’я на атаках на Маккарті під час голосування за нього, як за майбутнього Спікера. Вони говорили від імені «трампістів», а він говорив від імені партії, мовляв, «гаразд, я був близький до Трампа свого часу, але я – партія, а не Трамп».

Він не сказав, що не приїде до України. Він дав зрозуміти, що не даватиме «чистий чек». Якби він сказав, наприклад, що треба зменшувати допомогу Україні з тих чи інших причин, це було б одне. А так він зазначив, що не даватиме «відкритий чек». Це більше – якась альтернатива позиції демократів, аніж якийсь негатив у бік України.

Який час був би для нього прийнятним, щоб приїхати в Україну? Думаю, коли була б якась конкретна суть його приїзду, яка би підвищувала позицію республіканців. Або ж підстава, яка його особисто презентувала би як людину, яка щось вагоме вирішила і приїхала з якоїсь дуже важливої конкретної причини. Не просто приїхала для символіки, а приїхала щось вирішити чи наголосити, що щось важливе вже вирішено.

Може, це могло бути якесь рішення, ухвалене його командою та яке впроваджується вже. Можливо, це був би не так приїзд до президента Зеленського, як приїзд до українських військових. Але, це мало би відрізнятися від недавнього приїзду Байдена. Якби Маккарті приїхав до України одразу за Байденом, то він би втратив у нашій політиці. Це – тонкощі внутрішнього політичного життя у США, які добре відчувають лише американці.

Республіканці підтримуватимуть Україну у цій війні. В цьому плані нічого не змінюватиметься. Все тому, що у логіці республіканців – перемогти. Військовий сектор та військова тематика завжди були за ними. Україна – стратегічний партнер США і республіканці від цього не відійдуть.

Вони можуть, я припускаю, змінити структуру допомоги – запровадити якісь нові перевірочні моменти тощо. Одним словом – показати, що вони щось роблять правильніше, раціональніше та ефективніше. Навіть, можливо, певною мірою цими новими методами вдасться вгамувати тих, хто говорить у США, що на допомогу Україні витрачається дуже багато грошей і тому подібне. Все має бути зроблено грамотно.

Я знаю, що в Україні побоюються, що, мовляв, «прийдуть до влади в США республіканці та скажуть, що вони вже Україні не допомагають». У нинішній ситуації обстоюється і Україна, і Європа. Відстоюється цивілізація! Українці себе вже показали усьому світові, як справжні герої та хоробрі борці за свободу. США не зможуть відступити від цього у будь-якій з політичних ситуацій, яка б вона не склалася.

Центр громадської аналітики «Вежа» не несе відповідальності за зміст опублікованих повідомлень інформаційних агентств та реклами і може публікувати статті, не поділяючи точку зору автора.