Санкції Мінфіну США: підступна отрута, яка kills softly

У Держдепі США вустами Ентоні Блінкена днями заявили, що однозначно продовжать застосовувати економічні заходи проти Росії та тих, хто підтримує її війну в Україні.

Чому настільки вбивчими є американські санкції? Чи правда, що ціна їхнього запровадження з боку США для самих США – набагато менша, аніж ціна бездіяльності, котра серйозно підриває статус країни-світового лідера як зсередини, так і на міжнародній арені? І чи мав рацію 28-й президент Вудро Вілсон, який 104 роки тому сказав, що «країна, яка зазнала бойкоту, близька до капітуляції» і що, мовляв, якщо запроваджуються жорсткі економічні санкції, то у застосуванні, зокрема, військової сили чи якогось фізичного впливу на підсанкційного суб’єкта просто немає необхідності?

Розпочнемо з того, що у США є спільне почуття «американської винятковості». На основі цього ми маємо відчуття певного статусу екстериторіальності. Це не дуже правильно з точки зору норм міжнародного права, але, ми вважаємо, що можемо порушувати простір інших країн з метою виявлення злочинців. Тут ми не дуже бентежимося, оскільки США – велика та дуже потужна країна і, незважаючи ані на що, з нами інші держави не захочуть псувати відносини.

Коли хтось має економічні проблеми в США, то це поширюється на усі країни світу. Коли хтось є ворогом Америки, то йому стає надто не комфортно в усіх цивілізованих країнах (я тут не кажу про диктатури – Росію, Іран чи Північну Корею). В цивілізованих країнах, навіть якщо вони не мають відповідних законів або рішень щодо якогось суб’єкта, в їхніх електронних системах чітко показується – під санкціями хтось в США чи ні.

Найжорсткіші санкції США – санкції Міністерства фінансів. Це Міністерство має Підрозділ із контролю за іноземними активами – Office of Foreign Assets Control (OFAC). Часто його рішення – політичні й дуже масштабні. Наприклад, якусь людину або, скажімо, банк помітили у обході ембарго з Іраном, у фінансуванні якихось сумнівних угод тощо. Ми його позначаємо в нашому списку санкцій. Цей список в нас називається SDN – Specially Designated Nationals and Blocked Persons List (Список особливо позначених громадян та заблокованих осіб). Туди можуть потрапити як конкретні люди, так й компанії або організації.

Чому потрапляння до SDN є вкрай негативним? Тому, що дуже часто в остаточному результаті позначаються усі, хто має або мав хоч найменший стосунок до підсанкційної людини або компанії. Усі! Людина могла, наприклад, 5 років тому в якомусь невеликому банку бути дрібним акціонером, мати там якісь свої 3%, але цей банк потрапив до SDN і ця людина також позначається в цьому списку. Ми не розбиратимемося, чи часто ця особа була у цьому банку, скільки років тому вона туди навідувалася останній раз, звідки вона про цей банк взагалі дізналася, багато чи мало у неї було із цим банком операцій. Ніхто у цьому розбиратися не буде. Мінфін США таку особу просто також позначить і на цьому усе.

Все дуже масштабно. Це – посил політичного сигналу навіть не іншим організаціям, а цілим країнам, в яких людина з SDN на даний момент перебуває. Це так само й посил країні, з якої ця особа є вихідцем. Американські санкції з’являються у електронних системах всього світу. Усі цивілізовані країни можуть у своїх базах миттєво побачити – під санкціями людина, якась певна структура чи ні. І такій людині або структурі стає дуже-дуже некомфортно майже скрізь у світі. Це ніби як потрапити до «електронної в’язниці».

Потрапляння до такого «електронного капкану» тягне за собою постійні додаткові перевірки, не відкриття банківських рахунків і тому подібне. Виникають згодом лише одні проблеми. Через інтернет інформація про присутність в SDN підхоплюється скрізь й позначений суб’єкт фігурує в усіх електронних базах дата-центрів усіх країн світу.

Що далі? А далі усі тікають подалі від позначених людей. Жоден банк не матиме з ними справ, щоби потім і його не почали перевіряти та він раптом сам не опинився в SDN. Нікому не потрібні проблеми, адже усі хочуть максимально мінімізувати ризики.

Санкції Мінфіну США – шалено жорсткі. Вони настільки жорсткі, що їх можна порівняти із кримінальним покаранням. Санкції та ув’язнення наче йдуть паралельно. Ефект від економічних санкцій настільки глибоко карає, що це схоже на реальне перебування у в’язниці. Позначається в SDN не лише конкретна компанія або ж людина, а там будуть дані про дітей, онуків, близьких та родичів. Потрапляють усі, хто таку ж адресу має. Іноді випадково до цього списку потрапляють навіть люди, які мають таке ж прізвище, яке й у підсанкційної особи. Одним словом, там фігурують усі, хто з цією людиною чи компанією так чи інакше пов’язаний. І такі суб’єкти стають ворогами Америки!

Що це означає на практиці? А це означає, що жодна американська компанія чи організація не має права здійснювати із позначеними фігурами жодних транзакцій. Людям, які були позначені у списку санкцій Мінфіну США (наприклад, як це було із Андрієм Теліженком або Рамзаном Кадировим), компанія Google одразу заблокувала їхні акаунти, їх викинули з Instagram та Facebook. Фігурантам SDN навіть готелі можуть не забронювати номер. Юристи не мають права представляти позначених людей без дозволу OFAC, інакше їх дико карають. Якщо якийсь юрист захоче представляти інтереси позначеної в SDN особи, то йому потрібно спочатку піти до OFAC і там отримати на це дозвіл. Позначена людина стає майже скрізь якщо не радіоактивною, то точно вкрай токсичною.

Звісно, санкції України чи будь-якої іншої країни також б’ють по людині. Але, їх просто не порівняти із санкціями США. Коли люди з батальйону «Монако» чи бригади «Куршавель» підпадають під американські санкції, то я даю відсотків 70 – 80 на те, що вони потраплять й під європейські санкції. Європа просто скопіює і додасть їх у свої списки, бо ті причини та обставини, що призвели до американських санкцій, точно порушуватимуть й європейські правила поведінки.

Коли люди живуть під американськими санкціями, то їм екстремально некомфортно. Особливо тяжко людям заможним. У незаможних, по суті, мало що змінюється в житті. А ось тим, хто реально звик жити на широку ногу (сьогодні він на лижах в Альпах, завтра він на балу у Відні, післязавтра він на вечірці у Лондоні), жити стає дуже і дуже боляче.