Переговори стали проблемою для путіна

Російська сторона заявила, що виходить із тристоронніх переговорів Україна — росія — США. Але, по суті, переговорний процес завершився вже давно — щонайменше два місяці тому. Відтоді не було жодних справді активних зустрічей. Натомість лунали доволі дивні пояснення: мовляв, американці не можуть поїхати в Європу, росіяни не можуть поїхати в Америку, і тому зустріч не відбувається.

Формально можна було й далі говорити, що переговори тривають. Але ще тоді, коли почалася війна на Близькому Сході, було зрозуміло: на цьому той переговорний процес завершився. Змінилися реалії, і формат, у якому все це існувало, їм уже не відповідає.

Коли переговорний процес відновиться, а рано чи пізно він відновиться, це буде вже щось зовсім інше. Абсолютно новий формат, нова конфігурація і нові умови. А те, що відбулося зараз, — це просто констатація факту.

І тут є ще один момент, про який часто забувають, коли говорять про вихід росії з переговорного процесу. Це настрої всередині самої росії. А вони останнім часом дуже змінилися. Це видно і по воєнкорах, і не тільки по них. В росії дуже болісно реагують на українські обстріли. Тобто весь цей мотив про те, що путін не дає нормально воювати, бо хоче домовлятися з Трампом, уже починає бити по внутрішній легітимності режиму.

Отже, імітація переговорного процесу була потрібна росіянам лише для одного: потішити Трампа, показати, що ми дружимо, ми в діалозі, ми граємо в переговори. І коли ця функція перестала працювати, вони просто вийшли з гри.

На цьому тлі окремо варто подивитися на ядерну тему. Останнім часом у західних медіа виходить багато матеріалів, але складається враження, що ймовірність реального застосування росією ядерної зброї зараз, навпаки, вкрай низька.

Причина — у зламаній довірі між путіним і російською елітою, у його бункерній ізоляції, у постійному страху змови й перевороту. Для будь-якого перевороту наказ про застосування ядерної зброї — майже ідеальний момент. Тому що тоді вся еліта постає перед вибором: або ти підтримуєш абсолютно шизоїдний наказ із незрозумілими наслідками для себе особисто, або ні. І це вже не питання лояльності, а питання особистого виживання.

І я думаю, що путін це прекрасно розуміє. Що буде, якщо його наказ не виконають? Що буде, якщо це, навпаки, запустить ланцюгову реакцію? Тим більше йдеться про людину, яка, за багатьма публікаціями, давно перебуває в стані крайньої підозріливості. Якщо він уже дивиться за власними кухарями через вебкамери, щоб ті, не дай Боже, нічого не зробили, то ця параноя працює і як стримувальний чинник.