Миротворча діяльність ООН як основа та гарантія перманентних війн

Si vis pacem para bellum – бажаєш миру, готуйся до війни. Цей вислів за своєю дієвістю та парадоксальністю може посперечатися лише із висновком, до якого дійшов відомий аналітик з питань безпеки, американський історик, економіст, екс-радник Держдепу США – Edward Luttwak: «Діяльність міжнародних миротворчих місій – головна причина перманентних війн новітнього часу».

У своїй роботі «Strategy: The Logic of War and Peace» (1987), Люттвак зазначає, що лише досягши піку свого розвитку, війна, в ході якої сили вичерпалися і були випробувані всі засоби, що обіцяли успіх, з численними руйнуваннями на обох сторонах, з нездійсненими надіями на більший успіх, здатна привести до миру, який може бути стабільним. Але якщо війну перервати до того, як буде досягнуто її саморуйнування, то ніякого миру не буде! Війну буде приспано на певний час, а згодом вона запалає знову. Ну як тут не згадати нашу новітню історію у підтвердження цього висновку – так звані «АТО» що трансформувалось в «ООС» та «мінські угоди» та їхній наслідок – повномасштабне вторгнення росії в Україну в лютому 2022 року?

Від часу утворення ООН та формування концентрації політики «великих держав» у рамках Ради Безпеки ООН у постійних членів РБ стало звичкою різко обривати битви малих держав, нав’язуючи їм припинення вогню (зазначу, що обмежень войовничих дій членів Радбезу не було жодного разу). І якщо за ним не слідує пряме дипломатичне втручання з метою провести мирні переговори, то «зупинка війни» лише дозволяє позбутися виснаження, викликаного війною, сприяючи перебудові та переозброєнню воюючих сторін, тим самим роздмухуючи і продовжуючи війну після того, як термін припинення вогню закінчиться.

Так було, наприклад, в арабо-ізраїльській війні 1948-1949 років, яка могла б припинитися протягом декількох тижнів просто внаслідок виснаження, якби два припинення вогню, одне за одним нав’язані РБ ООН, не дали противникам можливість відновити сили і знову знайти бойову готовність.

Саме припинення вогню та перемир’я, що нав’язуються воюючим сторонам ззовні, систематично не дають війні перетворитися на мир. І черговий спалах арабо-ізраїльської війни, що розпочавсь 7 жовтня 2023 року є прямим наслідком наймасштабнішого й найтривалішого гуманітарного втручання у війни в усій історії людства – діяльності Агентства ООН з надання допомоги біженцям (United Nations Relief and Works Agency, UNRWA).

UNRWA було засновано під час Першої арабо-ізраїльської війни (1948/49 рр) з метою забезпечити харчування, притулок, освіту та медичну допомогу арабським біженцям, які втекли із захоплених Ізраїлем районів на колишній території Палестини в інші її частини, що перебували під контролем Єгипту чи Йорданії, в секторі Газа і на Західному березі річки Йордан або ж у Ліван, Сирію тощо. Завдяки роботі UNRWA табори біженців швидко стали бажаними домівками, а не транзитними пунктами. І не через якусь особливу політику арабських держав і тим більше не через патріотичні ідеї, але просто тому, що забезпечували більш високий рівень життя, ніж той, який був раніше доступний більшості арабських селян, з гарантованим та різноманітнішим харчуванням, з регулярними заняттями у школах, з набагато кращим медичним обслуговуванням і без непосильної праці.

Таким чином, подібні «тимчасові заходи» перетворили мирних громадян, що врятувалися від бойових дій, на довічних біженців, які народжували дітей-біженців, які, у свою чергу, виростали, щоб теж обзавестися дітьми-біженцями. Як зазначає Люттвак, саме UNRWA продовжила існування палестинської нації в якості нації біженців аж до сьогодні, зберігши її почуття образи настільки ж свіжим, яким воно було в 1948 році. Молоді було відмовлено у можливості знайти власний шлях до нового життя: натомість вона перебувала під контролем своїх переможених батьків і з раннього дитинства, у школах, що фінансуються UNRWA, засвоювала, що її обов’язок – помститися та відвоювати рідні землі. Крім того, значна концентрація палестинців у таких гетто сприяла добровільному чи вимушеному вступу молодих біженців до збройних організацій, які боролися і з Ізраїлем, і один з одним. В такий спосіб UNWRA сприяло продовженню арабо-ізраїльської війни, черговий пік якої ми зараз і бачимо.

У свою чергу, це повністю влаштовує Радбез ООН, який так і не спромігся не те, що вжити якихось дій, а навіть видати узгоджену позицію щодо ситуації в Ізраїлі. Після екстреного засідання Радбез ООН не зробив навіть спільної заяви! То ж Україні, яка вже з 2014 року де-факто знаходиться у стані війни з росією, варто в жодному випадку не мати ілюзій щодо спроможності чи намірів ООН примусити агресора до миру. Нічого подібного ООН ніколи не робила, не робить і не збирається робити. Тому варто розраховувати винятково на власні сили та допомогу країн-партнерів. Втручання ж ООН лише зашкодити може, а от допомогти – ні.   

У наш час майже всі війни, що перейшли з гострої фази у фазу взаємного виснаження, перетворюються на нескінченні суто локальні конфлікти, які підтримуються через зовнішнє  втручання. Завдяки цьому війни тривають, але не приносять із собою переконливого миру чи перемоги одній із сторін. То ж немає більшого лиха на війні, ніж зовнішній миротворець.

Центр не несе відповідальності за зміст опублікованих повідомлень інформаційних агентств та реклами і може публікувати статті, не поділяючи точку зору автора.