Китай не може, не бажає і не буде другим номером у світі

На саміті миру у Швейцарії ми так і не побачили представника Китаю. Не зовсім вірно робити висновок, що причина відсутності на конференції китайської делегації у проросійськості Пекіну.

Причина, перш за все, в тому, що Китай не може, не хоче і не буде стояти із Заходом на одному щаблі в позиції другого номера. Китаю набагато цікавіше ініціювати власний саміт миру, ніж долучатися до саміту, організованого кимось іншим.

Не випадково український посол в Сінгапурі Катерина Зеленко нещодавно заявила, що Україна може взяти участь у саміті, який організує Китай. Зеленко була прессекретарем МЗС, а тому добре поінформована та прекрасно усвідомлює, який резонанс і вплив можуть мати такі заяви.

Китайський саміт миру варто розглядати як такий, що може відбутися з достатньо високою ймовірністю. На це є щонайменше дві причини.

По-перше, ще напередодні конференції у Швейцарії були повідомлення, що понад 20 країн готові підтримати пропозицію Китаю про проведення саміту миру.

По-друге, за результатами Швейцарського саміту миру ми побачили, що значна частина держав Глобального півдня залишаються у «китайській коробочці». Вони відвідали саміт, але відмовилися підписувати підсумкове комюніке, фактично зберігши лояльність Пекіну та відмовившись погоджуватися з позицією Заходу щодо війни в Україні та шляхів її завершення.

Судячи з усього, Китай справді не проти організувати свій саміт миру. Разом з тим, маю сумніви, що будь-який мирний саміт щодо війни в Україні, який ініціює авторитарна держава, буде успішним.

Що стосується Швейцарського саміту, то, звісно, добре, що він відбувся. Завдяки цьому саміту Україна відреагувала на запит про необхідність пошуку миру. Однак навряд чи можна сказати, що це була результативна спроба пошуку мирних рішень. Саміт більше нагадував обмін думками, після якого кожна країна залишилася на своїх позиціях.