Щодо Міністерства культури

У зв’язку із заявою про відставку Міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка, у різних довкола політичних колах активізувалися балачки про доцільність ліквідувати цю установу взагалі. Здебільшого ті балакуни незнайомі з предметом відання Міністерства.

Однією з його головних функцій є збереження та відновлення національного культурного надбання – перед усім його матеріальної складової: Музейного фонду України, пам’яток історії, архітектури, археології, мистецтва, книгодрукування тощо. Також Міністерство опікується державними історико-архітектурними заповідниками, національними творчими колективами – Хор ім. Григорія Вірьовки, Ансамбль театру ім. Павла Вірського, Академічна капела «Думка»,.. консерваторіями та іншими навчальними закладами, національними театрами, кіностудіями, цирками…

Наявність Міністерства з правом Міністра мати вирішальний голос на засіданнях Уряду, зокрема, у питаннях підготовки та виконання Державного бюджету забезпечує збереження цього культурного надбання і його функціонування в суспільних інтересах. Передати ці об’єкти у відання місцевого самоврядування означатиме приректи їх на швидке чи поступове знищення. Бізнесмени, які заповнили місцеві ради ще ті культурологи. Приватизують, забудують, сплюндрують.

Так, здебільшого Мінкульт, як і більшість інших міністерств, є неефективним розпорядником цими ресурсами. Актуальним прикладом недбалості Міністерства є те, що, досі не створено Національного реєстру збитків культурі, завданої рашистами в ході цієї війни. Міністерство десятиліттями закривало очі на варварську забудову Київської і Почаївської лавр та багатьох інших історичних архітектурних комплексів, знищення пам’яток археології. Проте нездарність чинуш не означає, що суспільна потреба у виконанні таких функцій відсутня.

Проблема не у Міністерстві культури – проблема у відсутності державної політики у цій сфері, як практично і в усіх інших внутрішніх сегментах відповідальності держави, окрім почасти оборонної, а також фіскальної та правоохоронної.

Перш, ніж просто ліквідувати Мінкультінформ, слід бодай у загальних рисах уявити собі всю комплексну структуру внутрішньої політики – у соціально-гуманітарній сфері, визначити за забезпечення яких суспільних потреб держава бере відповідальність на себе, які законом покладає на самоврядування,а які віддає приватному сектору і громадянському суспільству.

Наприклад, не слід фінансувати з Держбюджету Національні творчі спілки – письменників, композиторів, художників, архітекторів… . Зайвим є Держкіно. Давно слід приватизувати цирки і припинити витрачати гроші платників податків на «Єдині новини – телемарафон онлайн», а також інші інформаційні інструменти виборчої кампанії.

Зокрема, такі кроки є предметом культурно-інформаційної політики, розробку якої і мало б координувати Міністерство, утім там про це невідомо, незалежно від прізвища Міністра.