Аграрній державі якісна освіта не потрібна

Початок осені щільно пов’язаний із початком нового навчального року, більш того – вони, як сіамські близнюки завжди приходять разом. І в цей період року існує традиція згадувати про освіту, її якість, вартість та необхідність. А ще й про необхідність її «реформувати», «вдосконалювати», «осучаснювати» тощо.

І всі ці теревені, переважно, містять одне важливе, але досить суперечливе припущення щодо того, що ця сама освіта – є чимось іманентним та вкрай потрібним. Принаймні, потрібним більшості громадян. Проте… а чи справді це зараз так і є?

Якщо заглибитись в історію Європи, то виявиться, що потреба у освіті ніколи не була цінністю сама по собі до того моменту, допоки індустріалізація не сягнула такого рівня, що неосвічені робітники ставали на заваді отримання прибутку, а неосвічені громадяни починали перешкоджати керованості та цілісності держави. Ось тоді і з’явилась система освіти у знайомому нам варіанті. Бо до цього, наприклад в античності, освіта була справою винятково заможних громадян, політичного класу та жерців і певної категорії спеціальних рабів. Тобто була явищем елітарним.

Середньовіччя… тут про якусь освіту, окрему від теологічної та… достатньо герменевтичної професійно-технічної, свого роду нема про що говорити.

Відродження із відомими нам школами та університетами – то досить своєрідне явище, становлення якого безпосередньо пов’язане із розвитком торгівлі, епохою Великих Відкриттів (хоча дехто й відносить їх до ранішнього Нового Часу) та необхідністю відстоювати права міст-полісів та цехів із гільдіями у протистоянні із аристократією світською та церковною (Бреславські статті та інші попередники Магдебургського права). І, нагадаю, це не про початкову чи середню – це про вищу освіту, бо університети були і є саме вищими учбовими закладами.

Лише Новий Час з його мануфактурами й заводами, що згодом прийшли їм на заміну,  став базою для появи середньої освіти і, зокрема, її німецького варіанту. Нагадаю, що Фрідріх II Великий (1740-1786) встановив обов’язкову шкільну освіту (1763) для хлопчиків і дівчаток від п’яти до 13-14 років. Але не він один відзначився в цій царині. Більшість європейських монархів часів «освіченого абсолютизму» другої половини XVIII століття проводили обмежені соціальні реформи, зокрема й в сфері освіти. Але перш за все увагу приділяли підготовці державних службовців, проте й фундаментальній науці теж діставались певні кошти.

Тобто, європейська освіта – це продукт, який повстав на ґрунті поєднання загальнодержавних інтересів, торгівельної політики, технічного прогресу  та розвитку системи права, цивільного права насамперед.

І всі реформи в освіті були спрямовані на те, щоб підготувати більш фахових управлінців, інженерів, продавців та юристів (й певною мірою ще й лікарів). Освіта ставала цінністю, яка надавала більше інструментів для тих, хто її здобував, щоб створювати ще більше цінностей. Відповідно те, що починалось як суто прикладна річ, незабаром стало окремою галуззю економіки. І чим більш економічно розвинутою була країна, тим більше фахівців різних напрямків та різного ґатунку вона потребувала. Так освіта стала запорукою прогресу та фактором появи нових конкурентних переваг. Нагадаю, що однією з причин Першої Світової було те, що німецька мова стала на той час мовою техніки, тобто мовою прогресу, а німецьки банки, використовуючи інноваційні методи ведення бізнесу витісняли із традиційних сфер банки англійські. Зараз мовою техніки є англійська. Урок було вивчено добре.

То ж до України… З великої індустріальної держави вона за 30 років незалежності перетворилась спочатку на індустріально-аграрну, а зараз активно «реформується» у аграрну державу. Винятковість нашого ІТ-сектору незабаром закінчиться, оскільки переважна більшість його фахівців працюватимуть на іноземні компанії і створюватиме додану вартість в інших юрисдикціях на всі 100%. Поки що цьому на заваді стоїть лише війна, але її вплив незначний та базується на волонтерстві, бо активного залучення ІТ-спеціалістів до роботи на вітчизняну оборонку як не було, так і немає… Шкода, але це факт.

Спрощення структури економіки, яке супроводжує процес деіндустріалізації, зменшує й вимоги до підготовки кадрів. Відповідно, примітивізація всіх виробничих процесів нівелює потребу у фахівцях. Саме через це якість освіти – погіршується, оскільки роботодавці не мають бажання та не бачать сенсу сплачувати більше тим, хто має вищій фаховий рівень. І, в такій спосіб, лише пожвавлюють процес деградації структури економіки. Водночас, не лише вони і не самі у цьому винні. Але про це – трохи згодом.