Чинне законодавство дозволяє витрачати бюджетні кошти на все, що заманеться

Вже не перший місяць поспіль на шпальтах ЗМІ та блогах в соціальних мережах можна побачити низку вельми цікавих тендерів на державні закупівлі, де чиновники та представники органів місцевого самоврядування намагаються придбати барабани та овочерізки для укриттів, сплатити за послуги із створення концепту музичного супроводження кулінарних шоу та встановити черговий найбільшій в Європі флагшток, відремонтувати стадіон, що вміщатиме всіх мешканців пгт чи втретє за рік перекласти асфальт на одному тому самому місці тощо.

Все це викликає обурення та роздратування, але…

1. Всі ці тендери – законні
2. Серед «цікавих» та відверто корупційних моментів є цілком слушні по потрібні, але їх майже неможливо відрізнити від всіх інших, бо немає критеріїв оцінки. Здоровий глузд не завжди може допомогти в цьому, бо схожість очевидна, а механізмів для розрізняння – немає.

Кілька днів тому був присутній на Круглому столі, де обговорювалась тема пошуку фінансових ресурсів для економічного відновлення України.

І почув дуже слушну думку щодо потреби негайно розробити та ухвалити Закон України «Про предмет державних закупівель», який має визначати що саме, якої якості, задля якої потреби та виходячи з яких міркувань забезпечення виконання функцій держустанов має складатися замовлення на товар/послугу.

Так, закон не панацея, але коли його немає, то чиновники можуть купувати все, що передбачено їхніми повноваженнями та використовувати єдиний критерій для формування заявки – ціновий. І цей критерій вони також визначають самостійно! Що є цілком легальним!

Нагадаю, що Постановою КМУ від 9 червня 2021 року №590  «Про затвердження Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану» запроваджено крітеріальні чинники, за якими має здійснюватися фінасування розпорядниками бюджетних коштів. Зокрема й оплату інформаційних послуг, у тому числі з виготовлення та розміщення інформаційної продукції, послуг із розміщення інформації в засобах масової інформації (див п.19). А от що саме включити в перелік цих послуг визначають чиновники. Чи, наприклад, Постанова гарантує оплату кейтерингових послуг та/або послуг гарячого харчування, тобто будь-якого банкету на замовлення! Або витрати на придбання оргтехніки, комп’ютерної техніки (у тому числі придбання програмного забезпечення, яке передбачене разом з придбанням комп’ютерної техніки) для оцифрування музейних предметів. Можна лише уявити скільки коштів можна за цією статтею списати! Є навіть таке: «надання грантів для створення або розвитку бізнесу». Грант – то безповоротна допомога, а бізнес… ну може і «не скластися», проте гроші повертати не потрібно.

І це ще не все. Кошти місцевих бюджетів взагалі можуть «зависати» і жодної копійки на послуги для громади не буде витрачено через те, що цілком легальним є казначейське обслуговування за витратами місцевих бюджетів на придбання державних цінних паперів за рахунок тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів та на обслуговування рахунка у цінних паперах, а також за витратами місцевих бюджетів на розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на депозитах за умови придбання державних цінних паперів на суму в розмірі 50% загального обсягу коштів, які розміщуються на депозитах. Тобто розмістив мер частину коштів міського бюджету на депозит, на половину з цього ще й придбав ОВГЗ і спокійно в кінці року отримає дивіденди домовившись із «дружнім банком», наприклад. І «нехай всі зачекають».

То ж може варто дещо впорядкувати цей атракціон нечуваної щедрості?