Путін грає у свою гру, а Україні залишається сподіватися на зміни

Україна тягне час, і я розумію логіку Зеленського. Тут уже не про великі стратегії — треба виграти хоч трішечки часу. Нас зараз реально притискають до стіни, і в цій ситуації він починає пропонувати різні варіанти: економічна зона чи ще якась зона. Логіка проста — давайте дотягнемо хоча б до 20 грудня. Потім свята, потім Новий рік. Можливо, після свят щось зміниться. Можливо, хтось відійде, тиск послабиться. Можливо, у нас щось вийде.

Ми, на жаль, працюємо в коротку. У нас немає розкоші планувати на пів року вперед. У нас горизонт планування — до наступного тижня, до наступного місяця, максимум до кварталу. І от зараз — свята, а далі, може, щось зміниться. Важко сказати, що саме, бо прогнозувати в цій ситуації майже неможливо.

Ми постійно балансуємо, бо як з американцями, так і з європейцями мало що вдається. Це як у човні з дірками: тут воду викачуєш, тут викачуєш. І вся логіка зводиться до одного — протриматися хоча б на один день довше, ніж росія.

Але в цьому концептуальна проблема для нас. Бо така модель гри підживлює путіна. Його підживлює те, що у нас, по-перше, ненадійні союзники, а по-друге, купа внутрішніх проблем.

Росіяни навіть уже перестали вигадувати відверту маячню. Наприклад, як раніше вони знімали псевдокіно про українських військових. Зараз у них сотні тисяч відео про мобілізацію, бусифікацію — вони просто заливають цим простір. Міндічгейт, Коломойський-гейт — усе це вони беруть, пакують і закидають нам назад.

У росіян є перевага на фронті. У них є більш надійні союзники — Північна Корея, Іран і Китай. А у нас — інша історія. У нас союзників багато, але починається: «Ой, у нас вибори в Європі», «Ой, сьогодні ми з вами, завтра — не з вами». У авторитарних країнах усе просто: є наказ — ти його виконуєш. Швидко. Без дискусій. Інакше — відповідні наслідки. У Європі так не працює. Там є опозиція, там кожен політик змушений озиратися на рейтинги.

Я уявляю Європу як колоду карт, яку постійно перегортають. Сьогодні карта лягає на український бік, завтра — на російський. Є шанс, що Угорщина перекинеться до нас. Є шанс, що у Франції пройдуть вибори — і вона стане більш проросійською. Але ця гра з постійними перегортаннями ідеально працює на росію.

У росії всі чудово розуміють, що для путіна є лише один сценарій завершення війни — коли його вивозять із кремля на лафеті, з почесною вартою і нагородами на подушечках. Усе. Інших варіантів для нього просто не існує. Тому він чекає, коли влада в європейських країнах зміниться.

Усі рано чи пізно підуть у відставку. Будь-яка коаліція розвалиться. Термін будь-якого європейського парламенту закінчиться — завтра, післязавтра, за рік. Йому просто треба дочекатися. Ось у цю гру він і грає.