Швидкого результату від переговорів очікувати не варто

У українців у зв’язку з усіма цими зустрічами щодо врегулювання російсько-української війни — відчуття «дня бабака». Все начебто повторюється, все циклічне, і немає якогось відчутного прогресу. І частково це відповідає дійсності. Бо зараз ми живемо в ситуації, коли кожна зі сторін готова підтримувати процес — але не готова досягти результату.

Україна не хоче залишитися без підтримки з боку США. Це важливо і для наших європейських партнерів. Саме тому ми, по суті, киваємо на багато пропозицій: десь виставляємо свої червоні лінії, десь формулюємо позицію, але не кажемо «ні».

росія, у свою чергу, теж не хоче втратити контакт із Штатами. На росії розуміють, що Трамп дає їм соломинку — шанс швидко повернутися в геополітику й геоекономіку, відновити певні зв’язки, повернутися на ринки збуту, знову зайняти «місце» у великій грі.

США теж не готові закінчити цей процес — вони хочуть його підтримати. Бо в них є внутрішньополітичні питання: проміжні вибори, падіння рейтингу, удари по політичній силі Трампа. І в такій конфігурації з’являється головне: намагання зберегти процес до тієї точки, коли справді складуться обставини, які дозволять перейти до конструктиву.

Ми бачили, що США намагалися тиснути на Україну — не вдалося. На росію вони підтискають, але, як на мій погляд, не використовують усі важелі, які могли б реально погіршити їхню й без того складну ситуацію. І на полі бою не все у них так добре складається — але цього тиску все одно не додають.

Одна з причин такого підходу — це прагнення відірвати росію від Китаю, бо Китай для них — головний ворог і конкурент. І ця м’якість позиції проявляється саме тут.

А ще є інша важлива річ. Сполучені Штати хочуть отримати багато, нічого не вкладаючи і не задіючи ресурс. Вони хочуть економічну угоду з Україною. Паралельно вони хочуть і з росією отримати хорошу економічну угоду. Але при цьому — не витрачати ресурси сильно: ні військові, ні політичні, ні санкційно-економічні. Десь підкоригувати — так. Але не втягуватися настільки, щоб потенційно нести можливі збитки.

Бо, якщо говорити прямо, для них Україна, ця частина Європи і все, що тут відбувається, — не настільки важливе з точки зору логістики, економіки, геополітики й геоекономіки, як, наприклад, Іран, Ізраїль, Близький Схід і так далі. Ось така конструкція, яка є станом на зараз.

Тому і немає відчуття, що переговори, які зараз проходять, можуть дати відчутний результат у частині широкого політичного врегулювання. Ми можемо говорити про військовий компонент, про якісь рухи там — але жодного просування у вирішенні політичних питань, включно з територією, наразі немає. Тому поки що буде підтримка процесу заради процесу. І, здається, що це буде ще доволі тривалий час.