«Ночной дозор» або як Human Rights Watch підігрує російському агресору

Командувач Сухопутних сил України генерал Олександр Сирський в інтерв’ю ABC News заявив, що наступ проти російського окупанта йде згідно з планами, які були розроблені та затверджені. Втім, не є секретом, що нинішня кампанія зі звільнення українських територій розпочалась пізніше, ніж раніше планувалось. З однієї сторони, зіграли примхливі погодні умови. Але з іншої, що набагато серйозніше – військова допомога, що надходить від країн-учасниць коаліції Рамштайн надходила повільніше і в меншій кількості, ніж було задекларовано на політичному рівні.

Але навіть в таких умовах, коли західні партнери не зробили б і кроку без переваги у повітрі, українці розпочали нову активну фазу і бій за своє. Абсолютно обґрунтованою є слова головнокомандувача Валерія Залужного у розмові з The Washington Post, де він зізнався у злості через зневажливі коментарі на Заході щодо начебто недостатню швидкість наступу. Наші військові прямо говорять, що прогрес безпосередньо залежить від ритмічності та кількості постачання необхідного озброєння та устаткування. Вже під час бою, враження, що західні партнери частково усвідомили свою попередню помилку і готові вже «на переправі» доставляти запитане українськими захисниками. Однією із цих тем на ряду із авіацією F-16 (середньострокова перспектива) є прохання про надання ракет ATACMS, що запускають з Хаймарсів та аналогів, а також касетних засобів ураження. Щодо останньої вимоги все максимально просто – росіяни провели гарну роботу з побудови декількох ліній оборони на окупованих територіях і все тотально замінували.

За умов необхідності збереження людського ресурсу, що є безумовним пріоритетом для українського військового керівництва, без зброї широкої дії не обійтись. Звичайно, вона має поєднуватись з далекобійним високоточним озброєнням, яке потраплятиме в боєсклади, місця зберігання техніки та паливно-мастильних матеріалів, зосередження військ ворога тощо. Але ми говоримо про активну лінію фронту в 1500 км, тож касетна зброя об’єктивно потрібна. Особливо знаючи, що її абсолютно неперебірливо використовує ворог як проти українських військ, так і проти мирного населення.

Після того, як в американських ЗМІ було злито інформацію, що влада США ось-ось на порозі прийняття рішення щодо касетних боєприпасів, всесвітньо відома правозахисна організація Human Rights Watch публікує звіт про використання такого озброєння під час боїв на Харківщині у період з березня по вересень минулого року в районі міста Ізюм. Правозахисники фактично наступають на ті самі граблі, як раніше їхні колеги з Amnesty International, чий деформований висновок щодо дій українських військ у межах населених пунктів спричинив шквал критики та нечуваний удар по репутації організації.

Я детально вивчив викладений на сайті Human Rights Watch звіт. Неозброєним оком можна побачити не лише ознаки інформаційної маніпуляції та навіть наклепу щодо українських Збройних сил, але і намагання відбилити російського агресора.

Як приклад, епізод, це розписується процес лікування поранених цивільних осіб на території Росії та розповідь про події з точки зору водія російської швидкої. За рахунок інструменту гуманізації фактично виправдовується агресор. Навіть більше, у цьому звіті ви не побачите жодної згадки слова ні «агресія», ні «агресор». У матеріалі застосовується підхід, як у китайському «мирному плані» та інших схожих ініціативах. Схожа риса – спеціально упускається позиціонування держави-жертви неспровокованого нападу і власне нападника.

Так спотворювати окремій міжнародній неурядовій організації вже не вперше і цілком вписується в її амплуа. Саме вони виступали проти блокування російських соцмереж в Україні, вони говорили про касетні боєприпаси ще в 2015 році й багато інших моментів. Тобто бачимо, що дістали стару платівку й запустили скрипучий грамофон.

Але конкретна ситуація кардинально відрізняється від перших років гібридної війни, що почалась в 2014 році. HRW, увага, закликає президента Байдена не давати Україні касетних боєприпасів, бо «передача цієї зброї неминуче призведе до довгострокових страждань цивільного населення та підірве міжнародну неприйнятність її використання». Тобто росіяни використовують даний вид озброєння без зупину. Паралельно з цим вони стирають з лиця землі цілі міста – Бахмут, Маріуполь тощо. Кремлівський режим практично щодня атакує громади по всій Україні смертоносними ракетами та шахедами. Врешті росіяни вдались до підриву Каховської ГЕС та екоциду та шантажують весь світ майбутнім терактом на Запорізькій АЕС та можливим використанням тактичної ядерної зброї. А українці мають підставляти другу щоку? Народ вже давно дав влучну характеристику цього підходу: “У чужому оці порошинку бачить, а в своєму й пенька недобачає”. Це жодним чином не є намагання показати себе незалежною третьою стороною. Це пряме втручання і протидія можливості захистити жертву від агресії. Вкотре ми є свідками, як усталені організації з багаторічною історією або виступають корисними ідіотами в руках реваншистів, або, з власної волі, підігрують за різні плюшки. Тож, після завершення війни, ми отримуємо черговий арґумент необхідності перезавантаження як міжнародної архітектури безпеки, так і переоцінки ефективності знаних неурядових структур.