Вітчизняні роботдавці у пошуках шахраїв замість фахівців

Почалась осінь яка, попри війну, продовжує вважатись «часом зростання ділової активності». І, як і кожну осінь, ЗМІ та соціальні мережі вибухають розлогими (і не дуже) міркуваннями про те, що в Україні «не вистачає фахівців» та «потрібно залучати мігрантів для задоволення потреб ринку праці». Противників та захисників подібних позицій – досхочу, а баталії між ними, за рівнем напруги, все більше нагадують суперечки ліліпутів з роману Даніеля Дефо щодо того, як краще розбивати яйце – з гострого чи тупого кінця

Відверто сумно та смішно водночас дивитись на всі ці фантазії, які до реальної потреби ринку праці не мають жодного відношення. Бо є не більш ніж наслідком уявлення всіх учасників процесу про якісь ідеальні концепції.

Якщо ж подивитись на пропозиції роботи, то навіть оперативний аналіз вакансій чітко вказує на те, що вітчизняному ринку праці не те що мігранти не потрібні, йому взагалі не потрібні спеціалісти! Ринок, а точніше роботодавці, потребують переважно два види найманих працівників виробничої сфери, а саме:

• геніальних самонавчених та малодосвідчених молодих альтруїстів, що готові працювати вдень і вночі за мізерні гроші (порівняно із їх знаннями). Геніальних та самонавчених, бо роботу пропонують особам, які мали опанувати комп’ютер (на рівні адміністратора), автосправу (водії категорії «В/С») та ще й з власним авто бажано, спеціалізований софт (від бухгалтерських програм та МС Офіса до Digitals, AutoCAD, Archicad та лінійки Adobe/Corel) тощо. І, при цьому, мати лише один рік досвіду роботи. А наявність вищої освіти – не обов’язкова.
• досвідчених молодих комунікабельних альтруїстів, які повинні знати все те саме, що й попередня категорія, та ще й володіти визначними комунікативними навичками, вміти працювати в колективі, опанувати англійську (чи іншу іноземну) на рівні В2 мінімум. І все це разом із досвідом роботи в 10 років і вік, бажано, років до 30 та готовність працювати 24/7.

Коли я пишу про «мізерні гроші», то заробітна платня для інженерів та технологів в межах 12 – 30 000 грн/міс, враховуючи вище перелічені вимоги – це вони і є. Гірше того, поряд зустрічаються вакансії охоронців, офіціантів, барменів та кур’єрів тощо, кваліфікаційні вимоги щодо яких набагато менш обтяжливі, а заробіток пропонується навіть не співставний, а вищій за рівнем оплати праці (враховуючи кількість годин робочого часу впродовж місяця, а іноді і в абсолютному розмірі).

Тож на такі умови, що пропонують, своє резюме можуть подавати лише або від безвиході, або ж одразу орієнтуючись на те, що більша частина «досвіду» буде «підмальована», а як там заробити далі побачимо. Бо іншого раціонального пояснення подібному важко знайти.

То ж роботодавці, що ставлять подібні вимоги до пошукачів роботи, нестерпно бажають залучити або якихось бідось, або вправних шахраїв. То ж про яку потребу у фахівцях чи, більш того, фахівцях-мігрантах може йти мова – не розумію. Ринку не потрібні ті, що є, то сенс когось залучати?

Саме так. Бо потрібність визначається готовністю сплачувати адекватні гроші за певну кваліфікацію та освітній рівень. І диференціація в ступені оплати праці між кваліфікованим інженером на виробництві та охоронцем в супермаркеті чи е… «клінінг-манагєром» повинна перевищувати щонайменше три рази. Якщо цього немає, то сенсу здобувати вищу освіту, що зараз і відбувається.

В Україні нема економічного сенсу у вищій освіті. Її наявність на дає суттєвих переваг на ринку праці. Тому… наші випускники шукають роботу за кордоном, а абітурієнти та студенти намагаються знайти можливість отримати освіту за кордоном та залишитись працювати там, де наявність фахової підготовки відображається на рівні доходів найманого працівника.

Якщо порівнювати із пропозиціями до повномасштабного вторгнення, то вартість роботи інженерів та технологів – знизилась, а ось продавців, кур’єрів, охоронців – зросла, хоча це не говорить про те, що за ті гроші, що їм пропонують, можна нормально існувати. Щодо юристів та бухгалтерів важко робити порівняння, бо ситуація щодо цих вакансій ну дуже сильно залежить від компанії та регіону.

Український ринок праці не потребує послуг навіть наявних фахівців, то ж сенсу згадувати мігрантів взагалі немає. Поточний рівень безробіття (під час війни!!!) досить чітко описує стан економіки та потреб ринку праці. Роботодавці масово не готові та не збираються сплачувати за якісну, високопрофесійну та сумлінну працю. Їм це не потрібно. Ані приватним підприємцям, ані державі, як найбільшому роботодавцю в країні. Це самий «найбільший роботодавець», який постіцно намагається економити на зарплатах (кейс щодо виплат військовим всі пам’ятають?). Відповідно, коли ви вчергове чуєте/читаєте про те, що «нам не вистачає спеціалістів», то зустрічайте це бідкання простим запитанням: скільки ви готові платити такому фахівцю і на яких умовах? Відповідь на це питання все пояснить. Чітко та прозоро.

А усілякі розпатякування на кшталт «а ось війна», «а в нас нема коштів», «а ми не витримаємо конкуренції, якщо будемо більше платити» і, нарешті, моє найулюбленіше «нехай радіють, що хоч якась робота зараз йде» – це показник того, що подібні «підприємці» незабаром зникнуть. Але до того часу вони зроблять все можливе, щоб більш-менш притомна та талановита молодь звідси поїхала на заробітки по інших країнах. Зроблять не самі. Зроблять в кооперації з урядом, який виходить десь з аналогічних міркувань, коли встановлює державні соціальні стандарти та закладає в бюджет показники прожиткового мінімуму та мінімальної зарплати та пенсії на такому рівні, що вони не забезпечують навіть прожиття, хіба що виживання.