Парадокси ринку праці: чому компанії не можуть знайти працівників в країні з величезним безробіттям

На 19% збільшився дефіцит робочої сили в українських компаніях за минулий рік. Про це свідчать опитування проведенні бізнес-асоціаціями. Кадровий голод зростає паралельно з високим безробіттям. І це виклик для держави. Через що на ринку праці утворився дисбаланс, як підвищити ефективність залучення трудових резервів до економічного  життя та чому боротьба з ейджизмом має вестися на національному рівні, давайте розберемось у матеріалі.

Ріст кадрового голоду

74% компаній в Україні відчувають брак робочої сили. Це значно більше, ніж було торік. Восени 2023 року цей показник складав 55%. Такі дані оприлюднила Європейська Бізнес Асоціація.

Таку ж тенденцію підтверджують  і агрегатори з пошуку роботи. За даними Work.ua. останнім часом кількість активних шукачів роботи в Україні поступово скорочується. Бізнес, який зумів пристосуватися до умов війни і нарощує обсяги виробництва, відкриває нові вакансії. Але заповнити їх стає важче. Конкуренція за робоче місце постійно зменшується. Якщо порівнювати з піком попиту на роботу, який був у перші місяці 2022 року, конкуренція за одне робоче місце у вересні 2023 року впала в понад вісім разів. Пошук компаніями вузькопрофільних спеціалістів  може тривати тижні і навіть місяці.

Проблеми з нестачею робочої сили в Україні були і до 2022 року. А після того як  з країни виїхали 6,2 млн українців (за розрахунками ООН), а ще понад 1 млн громадян (точна цифра засекречена) пішли захищати країну – економічна ситуація в країні стала ще більш критичною.

За оцінкою Міністерства економіки, протягом наступних десяти років, Україні доведеться додатково залучити 4,5 мільйона співробітників на ринок праці. А  Міжнародна організація праці (МОП) прогнозує ще більший  кадровий голод. За їх даними протягом наступних 10 років дефіцит на ринку праці України становитиме 8,6 млн людей.

Робочих місць усім не вистачає

Сьогодні офіційно працевлаштованими є приблизно 10,5 млн осіб. Величезний кадровий голод, який відчувають компанії не означає, що економіка аж так розвивається і створює стільки нових робочих місць, що у нас не вистачає людей, щоб їх заповнити. Він більше показує нездатність ринку праці швидко адаптуватися до нових економічних реалій.

Через зменшення кількості людей, які залишились жити в Україні  зменшився і сукупний попит населення на товари і послуги. Тому підприємці не поспішають надто розширюватись, а переважно лише відновлюють виробництво.

Відповідно до опитування Gradus, лише 26% компаній працюють на 100% або більше, тоді як 52% – лише на половину потужностей. За даними Європейської бізнес-асоціації, більшість її компаній-членів (60%) у 2024 році не змінюватимуть кількість працівників або трохи їх скоротять.

Опитування Нацбанку показують, що мінімально збільшувати кількість працівників будуть лише торгові підприємства, тоді як компанії, які працюють у промисловості та сфері послуг, хочуть скорочувати працівників. У будівельній галузі кількість працівників не зміниться.

Дисбаланси на ринку праці

Проблема з дефіцитом кадрів суттєво відрізняється залежно від регіону та сфери діяльності.

За даними Work.ua, найбільше нових вакансій з’являється в західних областях. Наприклад, у Закарпатській їх кількість у вересні 2023 року була вдвічі більша, ніж у 2021 році. Натомість у прифронтових областях відновлення робочих місць іде мляво. У Донецькій області зафіксовано лише 19% вакансій від довоєнного показника, у Херсонській – 11%. Ринок праці досі не відновився у Києві та Київській області.

Крім того, в Україні суттєво змінилася структура економіки. Чимало компаній, які до лютого 2022 року працевлаштовували десятки тисяч українців, зараз або не працюють, або перебувають на тимчасово окупованій території, або їх обʼєкти зруйновані. Це створило диспропорції на ринку праці: навички та спеціалізація людей не відповідають потребам компаній, що працюють.

А у  деяких галузях навпаки спостерігається профіцит кадрів. Зокрема висока конкуренція за робочі місця в секторі ІТ. В Нацбанку відмічають, що серед нових вакансій переважають робітничі професії, логістика, продажі і закупівлі. Водночас на працівників гуманітарно-культурного та адміністративно-управлінського напрямів попит низький.

У результаті такого дисбалансу зайнятість зростає повільно, а рівень безробіття залишається високим. І якщо ситуацію не виправляти, то після закінчення війни дефіцит кваліфікованих кадрів, які потрібні економіці для відновлення, може навіть становити загрозу національній безпеці.

Залучення мігрантів

Все більше експертів наголошують на тому, що в довгостроковій перспективі Україні доведеться змагатися за трудові ресурси на глобальній арені.

Так, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова дала прогноз, що у 2033 році в Україні у межах кордонів 1991 року проживатимуть 30-35 млн людей. Але аби населення зберігалося хоча б на рівні 30 млн – Україна щорічно має залучати 300 тис. мігрантів.

Якщо в країну почнуть надходити інвестиції і будуть створюватися підприємства, які пропонуватимуть високий рівень зарплат, то очевидно з часом трудові мігранти з інших країн самі почнуть приїздити до України.

Але це питання довгострокової перспективи. Я ж більше прихильник того, що перш ніж робити ставку на працівників з інших країн, ми  маємо максимально залучити наявні у нас ресурси. Це важливо не тільки, щоб задовільнити попит бізнесу на робочу силу, але і щоб дати роботу саме нашим людям. Адже це буде додатковим стимулом для розвитку економіки. Маючи роботу люди зможуть більше купувати, а отже ринок споживання збільшуватиметься.

Внутрішні резерви

За оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи (ІДСД НАНУ), наразі в країні 1,3-1,5 млн безробітних, які можуть стати до роботи, якщо з’являться відповідні вакансії.

Додамо ще, що у нас є 700 тис. внутрішньо переміщених осіб (ВПО) працездатного віку, які не працюють. Окрім того певна частина з 1 млн осіб з інвалідністю має фізичну змогу і бажання бути працевлаштованими.

Додатковим ресурсом могли б стати і біженці, які зараз за кордоном. Нам треба стимулювати їх повертатися додому. Відсутність змоги знайти високооплачувану роботу це одна з головних перепон для повернення біженців, після безпекового фактору.

Плюс не забуваймо, що рано чи пізно відбудеться демобілізація. І на ринок повернеться значна кількість колишніх військових. Тобто, трудовий резерв на перший час після війни є, але ми маємо створити умови для ефективного залучення цих людей в економічну діяльність. 

Пенсіонери,  як недооцінений ресурс

Я хотів би звернути увагу на ще один аспект, про який в Україні надто мало говорять – це залучення пенсіонерів до ринку праці. Станом на 1 липня у нас нараховується 10,2 млн пенсіонерів, з них продовжують працювати  2,7 млн осіб. Ця цифра значно нижча, ніж могла б бути. Насправді у нас є велика кількість літніх людей, які б охоче влаштовувались на роботу, якби їм надали таку змогу.

Однак численні дослідження показують, що уже навіть у віці 45+, не кажучи уже про старших, українці стикаються зі складнощами при пошуку роботи. Я уже детально розповідав, що нам конче потрібно запроваджувати боротьбу з ейджизмом або ж віковою дискримінацією.

По-перше, це важливо для держави. Адже коли через зменшення чисельності людей працездатного віку та падіння народжуваності кількість отримувачів пенсій перевищуватиме кількість працівників у нас просто не буде ресурсу для виплати пенсій. І мільйони людей ризикують опинитися за межею бідності. А, по-друге, це потрібно самим пенсіонерам. Людина повинна мати змогу продовжувати працювати, якщо її здоров’я це дозволяє. Це значно краще ніж «виживати», рахуючи кожну гривню з мізерної державної пенсії.

Нам треба змінювати світогляд і працівників, і роботодавців. Шукачі роботи мають розуміти, що вчитися потрібно в будь-якому віці. А бізнес не повинен цуратися старших людей і робити все можливе, щоб застосовувати їх досвід і вміння на користь.

Ми маємо активно запроваджувати програми перекваліфікації. Готувати з тих ресурсів, які маємо, працівників на яких є найбільший попит. Ми  бачимо певні приклади, коли скажімо, той же Київський метрополітен проводить навчання жінок на водіїв потягів, наземного міського транспорту. Програми перекваліфікації жінок на традиційно “чоловічі” професії є. Але цього надто мало. Потрібно швидко готувати саме ті кадри, які потрібні економіці тут і зараз.

Ми зможемо досягти економічного процвітання тільки тоді, коли повноцінно і раціонально використовуватимемо внутрішні ресурси.