В Україні майже не залишилося суб’єктів політики: чому це загроза для синергії влади і громадян

В Україні останнім часом все частіше говорять про провальну інформаційну політику. На жаль, це правда. Влада не змогла вибудувати продуману інформполітику.

Для прикладу, Зеленський заявляє, що контрнаступ провалився. При цьому його ніхто не осмикує і не пояснює, що не можна робити такі заяви, навіть якщо вони правдиві. Натомість потрібно говорити, що у нас є план Б, який полягає у сточуванні техніки та особового складу противника.

На ефірах єдиного марафону ми чуємо що завгодно, окрім правильної військової пропаганди. Водночас у нас абсолютно відсутня військова цензура. Перебіг подій на фронті коментують від найвищих посадовців до прибиральниць з Офісу президента. Такий підхід свідчить про відсутність будь-якої інформаційної політики.

Але це ще не все. В Україні зараз відсутня політика як така. У нас майже не залишилося активних суб’єктів політики. Вибори скасовано, через що немає можливості поміняти суб’єктів політики. Натомість залишаються ті, хто щодня демонструють кричущу некомпетентність і безвідповідальність. Арахамія, Безугла, Арестович – не найвизначніші екземпляри з них.

Політичні партії переживають непрості часи. У «Слузі народу» серйозна стагнація, керівництво не займаються партійним будівництвом. У «Європейської солідарності» більш-менш нормальна структура, фракції у місцевих радах та функціонуючі первинні осередки. У «Батьківщині» – структура, фракції у місцевих радах, первинні осередки, 500 депутатів різних рівнів воюють на фронті. «Голос» і «Самопоміч» відсутні. Представники «Свободи» воюють, але партійної структури у них нема.

На тлі завмерлого політичного поля у нас є доволі активне громадянське суспільство. Є волонтери, добровольці, аналітичні центри, які мають бачення, як витягнути Україну з ями. Втім, у них немає таких можливостей, через що виникає небезпечний потенціал протистояння суспільства і влади.

Ми бачимо, як з кожним днем посилюється прірва між владою і суспільством, яке не хоче мовчати. Якщо так буде продовжуватися далі, держава розчиниться і путін забере те, що залишиться від неї. Власне, це і є ключова мета війни на виснаження.

Наразі виглядає так, що влада не дуже розуміє, що власними руками посилює конфронтацію всередині країни. В усякому разі, ми не спостерігаємо правильних рефлексій з її боку.

Попри дещо песимістичні оцінки, не вважаю, що все втрачено. У влади ще є час і ресурси, щоби погасити наростаюче протистояння та повернути синергію між владою і суспільством, як це було у перші місяці війни.