росія не припинить війну без команди Китаю, а Китай дасть таку вказівку лише після угоди з Європою

Нещодавно перший заступник глави МЗС України Кислиця відвідав Китай. Але я б не ставив багато на цей візит. Треба бути чесними із собою: у масштабах китайської політики ми не є для них повноцінним суб’єктом. Ми можемо промацати ґрунт, обережно поговорити, зрозуміти, що їм потенційно цікаво. Але реальні, серйозні пропозиції Китай чекає не від нас — він чекає їх від Європи.

Китай, мені здається, досі чекає пропозиції якоїсь угоди. Тому що всі ті речі, про які зараз іде мова, — це занадто дрібно.

Китаю потрібне розуміння, що він зможе забрати без зайвих перепон Тайвань. І тут є два сценарії. Або їм потрібно, щоб війна тут продовжувалася і, бажано, масштабувалася далі по Європі на той момент, коли вони підуть за Тайванем, або щоб Європа добровільно погодилась не влазити в цю історію з Тайванем, умовно кажучи, якось засудити — і на цьому завершити.

Для чого Китаю війна в Європі? Тому що це буде відтягувати активи Європи і Сполучених Штатів Америки в тому числі. Їм не потрібна третя світова з ядерними бомбами. Їм потрібен фактор дестабілізації.

Якщо в Європі буде спокійно, тоді і США, і ЄС зможуть повноцінно сконцентруватися на Тайвані. А Тайвань для них критично важливий. Саме тому Китаю або потрібна велика домовленість із Європою, або постійна війна на її континенті.

І саме тому я не вірю, що росія зараз укладе будь-яку мирну угоду без узгодження позиції з Китаєм. Не тому, що росія — «васал», а тому що її економіка вже глибоко зав’язана на Китай. Різко відмотати назад не вийде. Якщо Китай відчує загрозу своїм інтересам, наслідки для росії будуть миттєвими.

Тут важливо не дивитися на все виключно через економічні показники. Історія показує, що ідеологія часто сильніша за раціональність. Варто згадати Гітлера, Сталіна. путін — теж ідейний. Він не просто рахує прибутки й збитки. Він хоче імперії, хоче величі, хоче влади. Йому нудно жити у світі «спокійного багатства».

Якби він хотів лише грошей, росія діяла б інакше. У них усе виходило: торгівля з Європою, «Північний потік», політичний вплив на Україну м’якими методами. Вони могли б «з’їсти» нас тихо, поступово, без війни. Але вони обрали інший шлях — і назад його вже не відкотиш.

При цьому росія не перебуває на краю економічної прірви. Їм важко, але це не колапс: долар не по 300, дефіциту продовольства немає, внутрішньої загрози режиму — теж. А якщо стане зовсім важко, Китай цілком здатен підтримувати росію ще кілька років у тому самому темпі — своїми виробничими потужностями, які зараз фактично працюють на її потреби.

У нас таких можливостей немає. Ні Європа, ні США не можуть забезпечити Україні співставний обсяг промислової підтримки. Саме тому я дивлюся на всі ці історії з Китаєм максимально скептично. Максимально.