«ВЕЛИЧНЕ СТОЛІТТЯ» ЕРДОГАНА ТА УКРАЇНА

14 травня Туреччина обиратиме президента. І далеко не факт, що ним знову стане діючий глава держави Реджеп Тайїп Ердоган. Адже згідно даних останніх соціологічних опитувань кандидат від об’єднаної опозиції – Кемаль Киличдароглу – випереджає свого конкурента та має всі шанси на перемогу. Звичайно, якщо вибори пройдуть з дотримання бодай мінімальних демократичних стандартів (що точно відбудеться у великих  містах, які контролює опозиція), а після завершення підрахунку голосів у справу не втрутиться «вулична політика» у вигляді масових акцій на підтримку того чи іншого кандидата. Однак нас у всій цій турецькій «історії» цікавить лише одне – чи зміниться ставлення Туреччини до російсько-української війни після виборів.        

Ердоган та Україна

Після 2014 року – фактичного початку російської агресії проти України – Туреччина Ердогана зайняла амбівалентну позицію щодо цього питання. З одного боку, країна принципово підтримує територіальну цілісність та державний суверенітет України. Крім того, Туреччина надала нашій країні безпілотники «Байрактар», активно допомагала повертати українських полонених та, нарешті, зіграла визначальну роль у реалізації «зернової угоди» (звісно, не забуваючи про власні інтереси).

З іншого боку, Ердоган не приєднався до санкцій проти росії та не закрив турецький повітряний простір для російських літаків (на чому наполягали у НАТО). Більше того, об’єми прямої торгівлі між країнами суттєво зросли (передусім у питаннях постачання енергоносіїв, зокрема, «Газпром» відтермінував сплату 20 мільярдів доларів за поставлений газ у 2022 році), Туреччина з російською допомогою завершила будівництво АЕС «Аккую», а масштабний паралельний імпорт з країни до росії було припинено лише нещодавно. Крім того, Ердоган полюбляв особисто спілкуватися з путіним та неодноразово закликав Захід прислухатися до його позиції.

Така «посередницька» позиція, заснована у тому числі на непоганих особистих взаємовідносинах як з Зеленським, так і з путіним, дозволяє Ердогану «захищати національні інтереси країни». Принаймні так, як він їх розуміє та публічно представляє.      

Відсторонена опозиція

Лідер опозиції Кемаль Киличдароглу фактично уникав у своїх виступах будь-яких згадок про те, якою буде його політика щодо України та росії. Теж саме, до речі, стосується й інших представників опозиції. Відповідь, чому так відбувається, насправді дуже проста – вони не мають сформованої позиції з цього питання, оскільки воно не є для них пріоритетним. Від слова взагалі. Ключове для опозиції – це внутрішня політика: економічна криза, захмарна інфляція, проблема сирійських біженців тощо. Тож вирішувати проблеми, так чи інакше пов’язані з російсько-українською війною, Кемаль Киличдароглу буде безпосередньо у процесі здійснення своїх президентських повноважень. Якщо, звісно, переможе на виборах.

Що далі?

В цілому не викликає сумнівів той факт, що політика Туреччини щодо України та росії навряд чи суттєво зміниться після завершення виборчих перегонів. Причому незалежно від того, хто переможе. У будь-якому разі «посередницька» роль країни збережеться, оскільки вона приносить безпосередню економічну вигоду.

Якщо переможе Ердоган, Туреччина й надалі буде брати участь у «зерновій угоді», співпрацюватиме з росією щодо поставок енергоносіїв та пропонуватиме себе на роль «посередника» у контексті можливих переговорів щодо завершення війни. Разом з тим, Ердоган, вирішивши внутрішні питання, зможе більш жорстко «експлуатувати» значну залежність росії від співпраці з Туреччиною по окремим питанням.

У свою чергу Кемаль Киличдароглу також буде робити все для того, щоб зберегти роль Туреччини як посередника між Україною та росією, передусім – у «зерновій угоді». До антиросійських санкцій країна не приєднається, посилаючись на те, що вони не ратифіковані ООН, але й не змінить позицію щодо територіальної цілісності України. А от на рівні міжособистісних стосунків з путіним ситуація суттєво зміниться і нинішнього рівня контактів точно не буде. Певні зміни можуть відбутися також на рівні НАТО – однак на першому етапі вони мало стосуватимуться України. 

Ось такі розклади напередодні президентських виборів у Туреччині. Наскільки вони вигідні нашій країні – питання риторичне. Могло бути гірше. Але й могло буте краще. Тож треба працювати з тим, що є, намагаючись хай і повільно, але змінювати ситуацію на нашу користь.