Український компакт – логічний крок для забезпечення України зброєю

Підписаний з НАТО договір «Український компакт» – це логічний крок і продовження безпекових домовленостей з партнерами України.

Історія підписань безпекових угод із союзниками розпочалася з попереднього саміту Альянсу у Вільнюсі, на якому G7 оприлюднила декларацію про необхідність укладання з Україною відповідних угод. Тоді партнери погодилися, що Україні потрібно надавати оборонну і фінансову допомогу, а також збільшувати взаємну сумісність та напрацьовувати короткострокову і довгострокову перспективи, що робити у випадку повторення російської агресії.

Впродовж року Україна підписала з партнерами ряд двосторонніх безпекових угод. Угода з кожною країною має свої особливості. В одному випадку йдеться про більші обсяги допомоги, у другому – про спільні проєкти в оборонній промисловості, у третьому – ще щось інше. Це нормально, позаяк наповнення безпекових угод залежало від можливостей держави, з якою підписувалася угода.

Підписання «Українського компакту» на Вашингтонському саміті НАТО став логічним завершенням епопеї з безпековими угодами. Якщо порівняти зі зведенням будинку, то декларація G7 – встановлення фундаменту, безпекові угоди – каркас будинку, а «Український компакт» – дах. Однак це не означає, що будівництво каркасу завершено і не можуть бути підписані нові безпекові угоди.

Що, власне кажучи, означає для нас «Український компакт»? Звісно, не йдеться про колективну безпеку в рамках НАТО, позаяк у документі не згадується можливість відправлення військ. Натомість йдеться про систему колективного забезпечення України зброєю, фінансами, ресурсами та засобами як зараз, так і в майбутньому. Компакт зафіксував стан справ з партнерами, який є де-факто, але не був зафіксований де-юре.

«Український компакт», безперечно, не замінить членство у НАТО. Але це той максимум, який Україна могла витиснути із саміту Альянсу у Вашингтоні.