росія втрачає пострадянський простір

Переговорний процес де-факто зупинився. Я б не ставив крапку і не говорив, що він припинений остаточно. Саме зупинився. По суті, після Аляски, починаючи з вересня, ми бачили радше імітацію переговорного процесу. Це треба визнати. Якщо ж подивитися ширше, сам переговорний процес триває вже 15–16 місяців, і його ефективність за цей час фактично дорівнює нулю.

Тому цілком логічно, що зараз для України постає питання пошуку нового переговорника. Проблема в тому, що вибір у світі дуже невеликий. Загалом політиків світового рівня, які реально можуть взяти на себе таку роль, дуже мало. Один із них — Трамп, другий — Сі Цзіньпін, третій, теоретично, — об’єднана Європа. Плюс, звісно, Ердоган. І фактор об’єднаної Європи я б не став виключати.

Консультації з лідерами ЄС займуть час. Але в контексті змін у структурі НАТО, пошуку нових безпекових конфігурацій цілком можна припускати, що Європа в перспективі спробує взяти на себе і переговорну функцію.

При цьому важливо інше: росіяни могли ще довго продовжувати грати в ту саму гру, у яку грали останній рік. Говорити, що вони за переговори, що в них є пропозиції, блок економічних питань, санкції, Арктика, ще щось. Але вони перестали це робити. І це теж симптом.

путін не міг не піти на зупинку переговорів ще й через низку проблем. Сьогодні російська економіка критично залежить від Китаю. росія втратила окремі галузі, зокрема автомобілебудування. Китайський вплив там величезний — і в технологіях, і в логістиці, і в економічній підтримці.

Але паралельно путін чудово розуміє й інше: він втрачає контроль на пострадянському просторі. Маленька Молдова дозволяє собі публічні демарші й вихід із СНД. Вірменія, яка завжди вважалася глибоко залежною від росії, разом з Азербайджаном підписує мирні домовленості в присутності Трампа. Казахстан дедалі більше входить у зону впливу Китаю. Киргизія й Узбекистан уже дозволяють собі заяви, які ще кілька років тому були б для кремля немислимими.

Тобто путін входив у масштабну війну з одними геополітичними завданнями, а отримав прямо протилежний результат. Це серйозна геополітична поразка. І тому в нього має бути наступний крок. А коли країна отримує кілька поразок поспіль, для її лідера принципово важливо хоча б утримати свої позиції в одному ключовому напрямку. Для путіна таким напрямком залишається російсько-українська війна.

При цьому треба чесно визнавати: зупинка російсько-української війни, якщо вона колись відбудеться, передбачатиме низку дуже широких компромісів. І путін намагатиметься подати їх як свою перемогу. Нам це може не подобатися, але по багатьох болючих речах у гуманітарному блоці компромісу було досягнуто ще пів року тому. Інше питання — наскільки все це може перейти в результативний формат.