Проксі-мир для України: кейс Саудівської Аравії

Світова система міжнародних відносин не може постійно знаходитись в мілітаристському ритмі через схильність мас населення до мирного порядку денного, а тому їй потрібні розмови про мирні ініціативи у війні. В інтересах України – контрольовані та керовані нами дипломатичні розмови про мир з максимальним врахуванням наших базових принципів та інтересів.

Їх мета – не дати реалізувати РФ стратегію проксі-миру через ініціативу з боку лояльних третіх країн, який би максимально врахував кремлівські забаганки і перервав би відкладену у часі поразку на фронті. Підкреслюю, мова йде саме про інформаційний супровід нами мирних ініціатив, а не про переговори із Росією вже завтра.  

Тому цю ситуацію умовно назвемо «публічним змаганням за мир». Маємо чотири спроби запустити перемовні треки у першому півріччі 2023 року: «мирна ініціатива» Китаю, посередницька місія Ватикану, вояж африканських країн та мирний план Індонезії. Жодна з них не стала життєздатною через різні причини. Саме для утримання ініціативності та лідерства в цьому питанні воююча з РФ Україна просуває Глобальний саміт миру та домагається прийняття  Формули миру Президента Зеленського.

Найслабша ланка в нашому проекті – позиція ключових країн Глобального Півдня. На даний момент існує ризик, що у ставленні до агресивної війни Росії проти України вони через об’єктивні причини підпасти під антизахідний концепт в українському питанні, який вони схильні розглядати як американський форпост.

Дехто з них може сприйняти начебто нейтральну політичну позицію Китаю, який зацікавлений в конструюванні навколо себе умовної антиамериканської осі і поки безініціативно просуває невигідний Україні сценарій завершення війни. Тому Україні потрібен майданчик для діалогу з провідними та зацікавленими країнами Азії, Африки та Латинської Америки задля використання стратегії «м’якої сили» в питанні контрольованого нами формування мирної ініціативи в більш проукраїнському варіанті.

Чому це важливо? Варто лише вказати на гостру боротьбу щодо засудження діяльності Росії в Україні, яку можна було спостерігати під час підготовки до спільного Брюсельському саміту Латинської Америки та ЄС. Перемовини щодо українського питання завершились поразкою для європейців, оскільки він так і не зміг протягнути у фінальні документи тему твердої підтримки України. Переконати Кубу, Нікарагуа і Венесуелу у провині Росії в агресії проти України європейські держави так і не змогли. Представників ЄС особливо розчарувало небажання президента Бразилії Луїса да Сілви прийняти будь-які жорсткі формулювання в бік Росії.

The Wall Street Journal нещодавно опублікував доволі важливу новину: Саудівська Аравія ініціювала переговори щодо України за участі біля 30 країн, які орієнтовно можуть відбутися 5-6 серпня у «економічній столиці» Саудівської Аравії – Джидді. На саміті будуть делегації Бразилії, Індії, Індонезії, ПАР, Єгипту, Мексики, Чилі, Замбії  тощо. Також планується представництво західних держав, зокрема Польща, Велика Британія та інших країн ЄС. Росія не запрошена. І це важлива деталь.

Фактично це буде перша спроба масштабувати мирну ініціативу щодо України, перекрити егоїстичні локальні мирні плани окремих держав, зокрема КНР, які подекуди виявляються більше лояльними до Росії. Існує частина країн Глобального Півдня, які хотіли б віднайти «золоту середину» в питанні ставлення до російсько-української війни і при цьому не готові дублювати своє ставлення за аналогією із Китаєм.

В цьому плані Саудівська Аравія сприймається як доволі перспективний майданчик. Країна займала балансуючий нейтралітет у війні РФ проти України, відмовилась приєднатися до західних санкцій, але пообіцяла пакет фінансової допомоги Україні в розмірі 400 мільйонів доларів США в лютому 2023 р. При цьому на Генеральній Асамблеї ООН Саудівська Аравія виступила із засудженням вторгнення російських військ.

Варто зазначити, що саме Саудівська Аравія має досвід ефективного посередництва в питанні обміну між полоненими. У вересні 2022 р. за сприяння Ер-Ріяда Москва передала Україні 215 військових, серед яких були бійці полку «Азов». Країна ініціювала запрошення Президента Зеленського на саміт Ліги арабських держав.

Ер-Ріяд зараз зацікавлений у стабілізації діалогу із США, намагається використати кейс війни в Україні як можливість для подальшого залагодження відносин після розладу через вбивства журналіста Хашоггі, стратегії зменшення американської політичної присутності на Близькому Сході та зростання активності Ірану.

З одного боку, Саудівська Аравія не відкидає спосіб подражнити США розгортанням економічної співпраці із Росією, особливо в рамках ОПЕК. Відносини із Москвою фактично стають інструментом тиску на колективний Захід та засобом активізації політичної підтримки в регіоні.

Проте, з іншого боку, незважаючи на нещодавне порозуміння із Іраном за посередництва Китаю, Тегеран продовжує залишатися найбільшою безпековою та геополітичною загрозою для Ер-Ріяда. Аравія не в захваті від зростаючої воєнно-технічної кооперації РФ з Іраном та посилення впливу останнього в Сирії. Тому опосередкована та м’яка підтримка України розглядається як засіб збалансування російсько-іранського альянсу.

Однак Саудівська Аравія буде уникати прямої солідарності із західною оцінкою війни в Україні, не бажаючи закріплення сприйняття себе як країни, що підтримує Захід. Але при цьому Ер-Ріяду також потрібно, щоб на Заході та серед країн Глобального Півдня не сприймали його балансуючу позицію як завуальовану підтримку Путіна.  

Окрема небезпека полягає в тому, що Захід може використати мирний діалог за участі країн Глобального Півдня для непрямого інформаційного прокачування треку переговорів як безальтернативної реальності в еволюції конфлікту в Східній Європі. Передусім для того, щоб в очах українців не виглядати як сила, що штовхає Україну до складного і можливо несправедливого миру. Існує припущення, що діяти через Саудівську Аравію або інші країни американцям було б стратегічно вигідніше, не завдаючи удару по стратегічним американо-українським відносинам.

Якими мають бути завдання України на цьому етапі формування перемовного майданчика?

Перше. Добитися закріплення і прийняття формули відновлення територіального суверенітету України у міжнародно визнаних кордонах, включно із Кримом, якомога більшою кількістю країн Глобального Півдня.

Друге. Створити із діалогу в Аравії трамплін для поступового та м’якого залучення країн Глобального Півдня в український формат Глобального саміту миру. Тобто використати інструменти «soft power».

Частині сторонніх країн важко підтримати Україну негайно і однозначно через антиамериканські установки місцевого населення та сприйняття України як проамериканської країни, а також побоювання втратити російський ринок і динаміку торгівлі із Москвою. Потрібно завжди пам’ятати, що ці позиції будуть звужувати наші дипломатичні зусилля.