Переговорний процес зупинився мінімум на кілька місяців

Попри загалом моє позитивне ставлення до активної співпраці з Європою, у темі переговорного процесу щодо завершення війни в Україні підстав для оптимізму небагато. Головна проблема полягає в тому, що, коли йдеться саме про переговори, досі не видно, хто буде суб’єктом з боку Європи в цьому процесі.

Інтерес до включення в переговорний процес у європейців, безумовно, є. Вони про це говорять, це декларують. Але далі починаються розбіжності: хто саме має брати участь? Це має бути Європейський Союз як інституція чи окремий спецпереговорник з європейського боку? Крім того, є Велика Британія і Норвегія, які не входять до ЄС, але допомагають Україні.

Поки європейці не визначаться, як саме вони братимуть участь у переговорах і хто саме представлятиме їх у цьому процесі, все виглядає лише ескізно. Саме так це вже простежувалося, зокрема, на останніх переговорах у Женеві. У лютому на окрему сесію приїжджали представники Німеччини, Франції, Великої Британії, пізніше долучилася й Італія. Але тут виникає ключова проблема: росія категорично проти участі європейців у мирних переговорах.

Інша річ, якщо згодом більш активну роль у переговорному процесі почне відігравати Китай, особливо у випадку, якщо американці виходитимуть із процесу. Тоді Китай може наполягати на ширшому міжнародному форматі. Нехай навіть через ООН, нехай у складнішій конструкції, але з присутністю і Китаю, і Європейського Союзу. Якщо Китай справді буде на цьому наполягати, росіянам буде важко відмовити.

Але на сьогодні, на превеликий жаль, європейці загрузли у внутрішніх протиріччях. І, крім того, як мінімум на найближчі місяці головною темою для Європи буде НАТО. Головна переговорна активність європейців буде спрямована саме на це — до саміту в Анкарі в липні зберегти американців у НАТО. Саме на цьому напрямку Європа буде зосереджена найбільше. Але про Україну, звісно, забувати не будуть.

Спроби відновити переговори, очевидно, будуть іти з боку американців. Україна також у цьому зацікавлена. Але чекати на домовленості чи якісь суттєві зміни поки не доводиться, тому що самі переговорні позиції сторін змінюватися не будуть. Отже, нинішня мета значно скромніша: відновити переговори як такі, зберегти це вікно можливостей, залишити бодай якийсь майданчик для переговорного процесу.

А вирішуватиметься все пізніше — після завершення бойових дій на Близькому Сході, після того, як Трамп визначиться, що робити далі після саміту НАТО, і після того, як Китай, можливо, проявить більш проактивну позицію.