На кожного любителя хайпонути десь є свої Халк Хоган та Пітер Тіль…

Останнім часом основним полем застосування брудних технологій став Інтернет. І якщо раніше він більше виконував, так би мовити, допоміжну функцію, то сьогодні понад 2/3 компрометуючої та фейкової інформації «знавці» розповсюджують саме у Мережі. Межа між звичним PR та відвертою «заказухою-чорнухою» стає дедалі тоншою і тоншою.

Люди нерідко використовують усі можливі й неможливі способи задля підняття власного рейтингу. Особливо у політиці та громадській діяльності. Часто – за рахунок штучного нівелювання рейтингу конкурента. «Чорний PR», хибна інформація, відверті фейки, маніпуляції та контрагітація – все йде «на ура»…

В США сама концепція PR є дуже популярною й не має такого негативу, як в країнах пострадянського простору. У мене якось, пам’ятаю, була зустріч з одним відомим українським бізнесменом. Так коли той лише почув слово «PR», його начебто перекосило. Для нього ця тема була нібито про щось непорядне або ж дуже брудне.

Я неодноразово чув, що в країнах пострадянського простору переважно побутує купівля якихось речей: тобі дають «меню», ти купуєш пропозиції і це – твій PR. Все це або наполовину, або цілком таємно. В США вважається, що PR – легальний та етичний вплив на громадську думку. Люди в США наймають PR-фірми. Контракти з ними укладаються щонайменше на рік. PR-фахівці потім зустрічаються із медіа, пояснюють деталі про клієнта, відпрацьовують правильну тематику тощо. Звичайно, є діапазон, який проплачується. Але, це вже – тіньова сторона медалі.

Наведу приклад з власного життя. У мене самого були ситуації, коли мої суперники чи конкуренти замовляли проти мене «чорний PR». Скрізь це є і США тут не виняток. Є «журналісти», які писали про мене повні дурниці. Наприклад, в нас є один такий, якого мало хто знає. Звуть його Кевін Холл. Колись він працював у великій компанії, яка потім збанкрутувала. Зараз він працює у журналістській організації OCCRP. Там ніби займаються розслідуваннями тих чи інших ситуацій, щось знаходять, потім розслідують тощо. Роблять вони це або власним коштом, або з якимось мінімальним фінансуванням. Цей Холл писав про мене усілякі брудні статті. Боявся вигадати щось вже дуже погане, тому вигадував усілякі нісенітниці а-ля ніби я зустрічався колись з Манафортом, якісь ще чудасії в нього були у його публікаціях. Це не відповідало ані жанру новин, ані реальній картині. Свої думки він нічим не підтверджував, бо ж тоді на нього можна було б позиватися до суду. Були переважно його суб’єктивні оцінки, мовляв, «здається; з цього може випливати; тут можна припустити; все натякає на те» і таке інше. Як правило, такі «журналісти», про яких в США ніхто не знає, постійно намагаються ствердитись саме за рахунок поливання брудом інших людей. Багато є повних нікчем, які саме таким чином намагаються робити собі ім’я. Жодну конкретику, жодні факти, як правило, вони не вказують. Бо ж потім за це можна відповідати перед судом. Але, вони так роблять, оскільки через наш відомий «кейс Саллівана» позиватися на журналістів в США досить складно. Важко це тому, що будь-яка публічна особа має довести, що інформація в публікації була навмисне спрямована на підрив його репутації. Навмисне! А довести це дуже складно. Це – високий стандарт. Загалом, це реально, але досить довго та дуже витратно.

Наведу ще один яскравий приклад. Він стосується Пітера Тіля – мультимільйонера, засновника PayPal та Palantir, першого зовнішнього інвестора Facebook. Він постраждав у 2007 році від наклепу, обману та брудних атак на нього з боку медіа-платформи Gawker (це була дуже агресивна «жовта преса»). Через 9 років Пітер Тіль фінансово супроводжував судову справу відомого рестлера Халка Хогана, який постраждав від цього ж таблоїда Gawker. І у цьому процесі Тіль знищив це видання! Суд тоді ухвалив рішення на користь Хогана й зобов’язав Gawker сплатити компенсацію рестлеру у розмірі 140 мільйонів доларів. Вже потім Пітер Тіль зізнався, що фінансово допомагав Хогану у цьому судовому процесі, який тривав досить довго. Висновок: у Gawker роками писали різні гидоти та плітки про бізнесменів з Силіконової долини, атакували Пітера Тіля, не на того нарвались, він їм цього не пробачив і в правильний момент їх просто повністю знищив.

В нас справжні журналісти не хочуть ризикувати й писати будь-що без фактів та підтверджень. Для них це – не просто кар’єрні ризики, вони просто можуть виявитися «цапами відбувайлами» якщо їхні статті будуть неправдивими. Але, зараз нова хвиля пішла – змішування новин із коментарями, коли ситуація не просто репортується, а вона розбавляється особистими коментарями, суб’єктивними поглядами, думками. А особисті коментарі, ясна річ, набагато важче оспорювати у суді.

В нас існує «чорний PR» і лише зараз в США почали чітко усвідомлювати усю глибину питання. Концепція фейкових новин дуже поширена. З’являється багато блогерів, які записують власні коментарі та висловлюють особисті точки зору з тих чи інших питань. В деяких темах вони взагалі нічого не розуміють, але хочуть, щоби на них звернули увагу. Тому справжнім журналістам в такій ситуації досить складно працювати. Це проблема. Будь-яка ж людина може сказати, що вона – журналіст і у своєму блозі потім коментувати все, що завгодно. Немає правил й немає покарань, адже, як я вже зазначав, судитися дуже важко. Тому журналісти, які щось вигадують та цим реально завдають шкоди суспільству, залишаються практично безкарними.

Найбільша проблема, на мою думку, це – безвідповідальність. Так, свобода слова дуже цінна та важлива для вільної країни. Але, ми недооцінюємо роль та вплив тих, хто перекручує факти та перекручує інформацію. На них, насправді, немає управи. І я так гадаю не один. Поки люди самі не потрапили під багнюку, приклад якої я наводив вище та яку випробував на собі, вони не розуміють, наскільки це може бути тупо і примітивно.

В тій же Україні, як мені розповідали, люди знають, що багато чого проплачується, і вони вже заздалегідь готові до того, що будь-яка інформація може бути заангажованою. А в США у цьому плані більше наївності. Американці набагато більше вірять у те, що вони читають чи чують, часто сприймаючи відверто хибні новини або суб’єктивну точку зору за «чисту монету». Особливо за нинішнього розвитку Інтернету там може з’явитися усе, що завгодно. І ця безвідповідальність деяких «журналістів» плюс можливість писати чи говорити усе, що заманеться, а потім це читатимуть та чутимуть мільйони людей – це, на мій погляд, лише загострює ситуацію із правдивим висвітленням подій.

Медіа в нас також розуміють, що якщо у них буде жорстка відповідальність, то їхні заробітки впадуть. Ось тому різні брудні ситуації й трапляються. Щоб напасти на якусь людину, її сім’ю, почати їх знищувати, я вважаю, треба бути нераціональним соціопатом. Але, часто журналісти не зважають на наслідки того, що вони роблять: написали статтю про когось, когось висміяли, комусь зіпсували життя і… пішли далі інших знищувати.

Я підтримую Пітера Тіля у тому, що він тоді зробив. Просто це потрібно робити системно. Тоді можна змінити підходи та покращити систему. Сподіваюся, що це відбудеться у недалекому майбутньому. Щоправда, для цього потрібен значний ресурс та організація, яка відстоюватиме зміни до законів. Це – процес, тут миттєво нічого не буде. Це рух, який в результаті змінить і рівень гідності нашої преси, і чистота PR буде відповідною. Все взаємопов’язано. Сподіваюся, що обов’язково буде саме так.