Захмарні зарплати чиновників збільшують соціальну напругу в суспільстві

Чиновник завжди більш криміногенен, ніж бізнесмен, тому що має лише нелегальні можливості збільшити свій рівень добробуту.

Цю аксіому завжди забувають, коли мова йде про зміни у системи бюрократії в країні. Особливо ретельно про це забувають, коли флагманом «реформ» у держуправлінні стає тема «боротьби з корупцією».  

Тому що визначення корупції теж «забувають». Відповідно, через високий рівень «забудькуватості» наслідки всіх спроб «подолати системні вади», які відбуваються через зміни персонального складу чиновницького апарату – призводять лише до зростання криміналу у владі та збільшенні корупційної ренти. А це, відповідно, прямо впливає на рівень добробуту всіх громадян та підвищує рівень соціальної напруги в суспільстві.

Особливо яскраво це проявляється тоді, коли під гаслами «оновлення влади» до неї потрапляють бізнесмени… Ось тут наслідки «забудькуватості» щодо базових принципів формування владних інституцій та різниці між державницьким та комерційним підходами до публічного управління стають найгіршими для країни. Кейс голови Верховного Суду якраз яскраво це демонструє.

Корупція – це різновид суспільного договору, за яким держава, якщо вона не спроможна надати громадянинові якісні та доступні публічні послуги вчасно, залишає можливості для того, щоб це було зроблено в нелегальний, але… тим не менш, доступний спосіб.

Цей спосіб, зазвичай, цікавий чиновникам, бо сприяє зростанню їх персонального добробуту через отримання додаткової вигоди від… виконання своїх обов’язків. Але для того, що він працював, потрібне виконання певних умов, зокрема… наявності чіткої залежності між вартістю сплати за швидке та якісне надання публічної послуги та

1. рівнем відповідальності чиновника, якщо
   а. його нелегальна діяльність буде викрита
   б. він не виконає того, за що отримав хабаря чи іншу неправомірну вигоду;
2. рівнем зацікавленості чиновника виконати свою роботу(!) у випадку отримання хабаря чи іншої неправомірної вигоди.

І ось тут починається те, про що «реформатори» або не знають взагалі, або нехтують логікою та здоровим глуздом.

Допоки зарплати в чиновників співставні за розмірами із середніми по економіці, то вирішення більшості питань громадян через корупційні дії є достатньо доступним для більшості. І, відповідно, суспільний договір – працює для всіх більш-менш ефективно. Поступово, певні прогалини в законодавстві закриваються і співвідношення якість/швидкість/доступність між легальним та нелегальним шляхами зменшується та переходить на іншій щабель, стабілізуючи суспільство. Як це відбувається в Європі, де корупція теж присутня, але… переважна більшість пересічних громадян з нею не зіткаюся якраз через наявність адекватних управлінських процедур. Чиновник, в свою чергу, в ЄС отримає таку саму зарплату як і найманий працівник в середньому по економіці, але його тримає на своїй посаді кращій соціальний пакет, певний набір пільг від держави та стабільна зайнятість.

Коли ж зарплати чиновників, особливо ТОП-чиновників, суттєво відрізняються від середніх по економіці та починають перевищувати їх в десятки разів… то й вартість корупційної ренти – зростає в аналогічній пропорції. Відповідно, отримання якісної публічної послуги стає недоступне звичайним громадянам і перетворюється на привілей для багатих. Як наслідок, корупція перестає виконувати функції стабілізуючого суспільного договору. Гірше того, отримавши владу, бізнесмени починають заробляти з її використанням, постійно намагаючись максимізувати прибуток. В умовах держслужби, це означає: отримуючи неправомірну вигоду не надавати жодних послуг в обмін на неї. Бізнесовий підхід? – так. Бо «продаж повітря» – найприбутковіший бізнес. І ось тут виявляється, що й для багатих корупція припиняє виконувати функцію альтернативного шляху вирішення проблем.

У підсумку маємо підвищену соціальну напругу на рівні пересічних та «війну гаманців та повноважень» на рівні забезпечених та багатих. Все це веде до суттєвого збільшення ризиків перетворення напруги у значно небезпечніші проблеми, які точно не підуть на користь ані державі ані всім громадянам, як бідним так і багатим.